Життя в борг, або Узурпація як даність

Прем'єр-ліга на межі розформування
Схоже, український футбол в очікуванні нових реформ.

Ідею створення футбольної Прем’єр-ліги, як і саму новоспечену структуру, дискредитували передовсім самі власники елітних футбольних клубів України. Відтак не ображайтеся, що її підніме хтось інший, енергійніший, наполегливіший, хоча й не з вашої пісочниці.

Велике бачиться не обов’язково на значній відстані. Для того, аби захотіти його побачити, достатньо збільшуваного скла. Через яке проглядається не лише те саме "велике", тобто ідея, а й її матеріальна складова.

Спробую пояснити всі ці достоту туманні й абстрактні тези на прикладі нашої сумнозвісної футбольної Прем’єр-ліги. Ви думаєте, що конфлікт довкола цієї організації розгорівся лише зараз, після року її існування? Як би не так! Конфлікт – можна назвати його конфліктом інтересів – окутував Прем’єр-лігу з моменту її створення. І нині, здається, дійшов до своєї фінішної фази.

Для чого саме її створювали, цю організацію – питання не головне. Себто воно, це питання, дуже цікаве саме про собі, однак дати на нього відповідь не зможе ніхто. Навіть із хрещених "батьків" Прем’єр-ліги. Бо вони першочергово хотіли народити, а вже потім збиралися думати, як, для чого і для кого немовля буде функціонувати.

Так от, створили швидко – провели позачергову Конференцію Професіональної футбольної ліги, на якій швидесенько, одностайно вирішили виділити вищу лігу, що була під юрисдикцією ПФЛ, в окрему структуру. Вирішили – й виділили. За цим не заржавіло. А далі й почалися проблеми. Причому одразу.

Адже керувати незрозумілою, але такою бажаною в плані фінансів структурою мали бажання обидва загальновідомі футбольні клани. Однак для того, аби втілити ці бажання в дійсність, цим кланам потрібно було звабити на свою користь більшість голосів власників елітних футбольних клубів (хоча б дев’ять "за"). Проте ні "київське", ні "донецьке" угруповання несподівано не змогло забезпечити собі чисельну перевагу. Передовсім тому, що назбиралося чимало товаришів на кшталт президента "Карпат" Димінського чи власника "Ворскли" Жеваго, котрі задекларували нейтралітет. Перетягти їх на чийсь бік тоді, наприкінці 2007-го на початку 2008-го, виявилося завданням нереальним. Можливо, якби та чи інша сторона задекларувала серйозну боротьбу за кожен голос, взамін пообіцявши які-небудь вагомі козирі та аргументи, то чисельна перевага таки була б оформлена на одному боці. Але на момент перших кроків Прем’єр-ліги різких рухів ніхто не захотів робити. У підсумку незрозумілу, проте достоту привабливу в фінансовому плані структуру (там одних внесків за участь команд у змаганнях та штрафів за дисциплінарні покарання футболістів та команд набіжить мільйонів на п’ять-шість) віддали на відкуп, тобто в тимчасову оренду (обмеживши приставкою "виконуючий обов’язки") одному із нейтральних – президентові ФК "Харків" Віталію Данилову, який, між іншим, попервах не надто вже й горів бажанням керувати. Йому клятвено пообіцяли, що цю незрозумілу валізу без ручки заберуть через кілька місяців. Данилов згодився. А куди йому було діватися?

Небажання харківського президента "керувати" пояснюється ще й тим, що він добре усвідомлював, що за будь-якого розкладу чинним, справжнім президентом йому не стати, адже у статуті новоствореної структури чорним по білому чітко прописано, що будь-який власник клубу Прем’єр-ліги не може очолити цю саму Прем’єр-лігу. Щоб не створювати той самий конфлікт інтересів.

Тому Данилов і терпів. Бо знав, що то тимчасово. При цьому не надто обтяжуючи себе виконанням своїх обов’язків. Хоча директорат Прем’єр-ліги й розташувався в офісі Віталія Богдановича, сам господар, подейкують, там з’являвся вряди-годи. Либонь, у народного депутата були інші проблеми. До того ж, повторюся, йому пообіцяли, що незрозумілу іграшку заберуть. Спочатку - восени 2008 року. Проте не забрали. Передовсім тому, що дві конкуруючі "фірми" не змогли представити кандидата, котрий би улаштував все ту ж більшість. Та й нейтральні продовжували гратися в нейтральність, що зовні більше походило на байдужість.

Щоб урезонити всіх різношерстих, вирішили, що модна "забугорна" контора шукатиме справді гідних кандидатів на посаду президента, котрі задовольнять смаки та вимоги як двох загальновідомих полюсів, так і "нейтральних". Контора без вагань взялася за справу. Воно й не дивно – за фінансовим аспектом справа, певна річ, не стала, та й вибирати було з кого – майже сотню охочих перелопатили. В результаті лише з Богу відомих причин залишили тільки двох „найгідніших” – Рабиновича і Курта.

Тим часом Данилов змушений був залишатися "в. о." й надалі. Все з тією ж аморфністю, все з тим же небажанням вникати в документально-регламентну суть. Тобто, народний депутат від БЮТ займався своїми справами, а контора, яка мала вивести вітчизняний клубний футбол на новий рівень, зробити його прибутковим, була віддана на відкуп адміністрації. Яка, не маючи ані знань потрібних, ані досвіду відповідного, спотикалася практично на кожному кроці, набиваючи гулі та вислуховуючи шквал критики. Власне, за такого сценарію по-іншому бути не могло, оскільки вчитися доводиться передовсім на своїх помилках.

Два "центри тяжіння" якось меланхолійно спостерігали за цими ходіннями по муках. Їм було не до того. "Динамо" без особливих надзусиль випередило опонента на внутрішній арені, причому у Луческу не було навіть теоретичного шансу жбурляти кептарик на землю з "подякою" для ФФУ, натомість "Шахтар" надолужив згаяне і втер носа конкуренту на арені міжнародній.

Прем’єр-ліга між тим продовжувала жити автономним, незалежним ні від кого, навіть від себе, життям. Данилов усе так же не радував власний офіс своєю присутністю, клерки керували, як уміли.

Проте підходив час "Х", себто спливав відведений модній конторі строк на визначення одного гідного із двох найгідніших. Уже навіть конкуруючі угруповання почали проявляти в’яленьку зацікавленість. Одні наполягали, що іноземець – то зло, тоді як інші – що Рабинович зло ще більше.

Але чим більше часу залишалося до середини травня 2009-го, тим очевиднішою ставала перевага в ініціативі одного „центру” над іншим. Донецьк був повністю сконцентрований на фіналі Кубку УЄФА, тоді як "Динамо" змушене було концентруватися на чомусь "не змагальному". От вони й кинули нерозтрачену енергію на Прем’єр-лігу.

Не знаю, точніше, не впевнений, чи це просто збіг обставин чи щось інше, але Курт зняв свою кандидатуру. Залишився один Рабинович. Проте ні в середині травня, ні наприкінці останнього місяця весни виборів очільника Прем’єр-ліги так і не відбулося. Номінально керувати продовжував Данилов. Але окрім того, що він і надалі не поспішав тішити підлеглих своєю увагою, суто футбольні справи у Віталія Богдановича пішли шкереберть. Його команда ще до фінішу сезону змушена була завчасно понизитися в класі. Більше того, Прем’єр-ліга зняла з "Харкова" три очки за несплату заявкових внесків. Єралаш, словом.

Натомість як гриби після дощу почали з’являтися технічні кандидати на посаду президента Прем’єр-ліги. Подейкують, що запропонував свої послуги широко відомий у вузьких колах Євген Кіржнер, точилися розмови й довкола справді широко відомого Анатолія Конькова.

Проте все марно. Модна контора не поспішала брати до відома випадкових претендентів. Рабинович так і залишався на гордій самоті, і все, що він міг собі дозволити - роздавати гнівні інтерв’ю. Ситуація зайшла в безвихідь. Якщо не сказати більше – перетворилася на абсурд.

Довго тривати так не могло. Тим більше, що на носі – новий сезон.

Ініціативу знову взяла київська сторона. Мабуть, їй це потрібніше. Тим більше, що "донецькі" після здобутого Кубка УЄФА ще не скоро зможуть подивитися на світ божий адекватними очима.

Так ось, "київські" даремно часу не гаяли. Декілька "нейтральних" виявилися вже на їхньому боці. Після того, як Харків із резервного перейшов до числа основних міст Євро-2012, на стороні "динамівців" опинився і прогресуючий бос "Металіста" Ярославський, який хоч і не підтримує кандидатуру Рабиновича, зате негласно готовий віддати Прем’єр-лігу під крило Федерації. А точніше – своєму приятелю Стороженку, який, окрім усього іншого, займає посаду першого віце-президента ФФУ.

"Донецькі" однак святкують, делегуючи здобутий трофей від міста до міста. Їх, схоже, залаштункова метушня довкола Прем’єр-ліги не цікавить. М’яко кажучи.

Натомість активізувався Данилов, якому чи то сподобалося керувати, чи то в піку Рабиновичу захотілося виставити свою кандидатуру на вибори. Тобто, критичній масі, переповненій чаші загрожувала останні крапля. І вона пролилася.

Ситуація вибухнула на засіданні останнього виконкому ФФУ. Власник "Дніпра" Коломойський, якого поєднують не лише з дніпропетровським, а й ще принаймні із трьома елітними клубами, серед яких і "Динамо", нарешті публічно висловив позицію свого "гуртка". Яка звелась до того, що нинішнє керівництво Прем’єр-ліги дискредитувало не лише себе, а й саму ідею створення організації. Ігор Валерійович висловив і шляхи виходу з кризи – перехід Прем’єр-ліги під дах Федерації. Коломойський говорив і про поверненням вищої ліги до ПФЛ, проте якось непереконливо, радше для того, щоб не бути звинуваченим у лобіюванні чиїхось (читай своїх) інтересів.

Наступною ланкою цього ж таки ланцюга стала відмова "Динамо" грати матч за Суперкубок на сумському стадіоні "Ювілейний". І цього разу йшлося все про те ж – дискредитацію Прем’єр-ліги як організації, так і самої ідеї.

Надалі спрогнозувати розвиток подій нескладно. Прем’єр-ліга, яка дійсно скомпрометувала себе, так і не зумівши за цілий рік здолати проблеми росту й набути авторитету, майже стовідсотково у якості сателіта буде віддана Федерації футболу України. Чи, в ліпшому випадку, лояльному до ФФУ функціонеру - для "контролю та узгодження".

І це, за великим рахунком, буде цілком логічним ходом. Особливо зважаючи на увесь той цирк, що влаштували, того не відаючи, керманичі нашого клубного футболу. Вони, кожен на свій лад, якщо й не збиралися персонально керувати, однак кожен не збирався поступатися своїми часом дріб’язковими амбіціями та претензіями. Хтось не вмів домовлятися. Комусь забракло глузду. А хтось просто довго святкував. У той час як іграшка занадто довго залишалася нічийною. Таке не може бути за визначенням, оскільки вона дійсно коштовна. Відтак не ображайтеся, коли її підніме хтось інший, енергійніший, наполегливіший, хоча й не з вашої пісочниці. Ви самі до цього довели. Тому й не бубніть про узурпацію...

Дізнавайтеся головні новини першими — підписуйтесь на наші push-сповіщення.
Обіцяємо повідомляти лише про найважливіше.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції