Зима в кедах

Наші міста зігрівають нас навесні й ховають у тінь улітку, проте взимку вони втрачають співчуття, лишаючи нас сам на сам із стихією та безпорадними комунальними службами.

Наші міста не пристосовані до зими. Прекрасні навесні й фантастичні влітку, неймовірні ранньої осені й сентиментальні осені пізньої, вони просто не прилаштовані до зимівлі, до всіх цих снігів, морозів і раптових відлиг. Наші міста створювались для сонця, вітру й трави, сніг, ожеледиця та підступна груднева крига роблять їх просто безпорадними, заганяючи всіх нас до пасток, з яких неможливо вирватися, аж доки сніги не зійдуть самі собою і в тихих дворах знову сама собою не виросте жорстка міська трава.

Хоча спочатку все видається не таким безнадійним. Після осінньої темені, після дерев із опалим листям та повітря з присмаком розпаду, перший сніг очікується з нетерпінням та якимось дивним незнищенним сподіванням – що ось цього року будуть справжні сніги, вони впадуть і накриють собою всю цю комунальну шнягу – всі ці калюжі й бите скло, чорні дерева й сірі спальні райони. Він буде лежати до квітня, не сходячи й не втрачаючи своєї вродженої чарівності, а коли, зрештою, зійде, то по ньому відразу постане свіжа зелена трава, роблячи наші міста ще більш глибокими й запашними.

Якось так усе це уявляється, скажімо, в середині грудня, посеред безберегих харківських чи київських калюж. І коли перший сніг все ж таки приходить і накриває собою місто, мов бойовий прапор тіло загиблого вояка, все виглядає саме так, як і уявлялося. Щоправда, триває все це недовго, і разом зі сніговими химеріями місто накриває побутовий колапс. Бо наші міста неготові мати справу з холодною, в прямому сенсі цього слова, реальністю.

Несподівано сніг починає заважати всім. Він заважає автомобілістам і пішоходам, він паралізує аеропорти й вганяє в розпач двірників. Навіть діти, котрі з причин власної недалекоглядності спочатку так йому тішаться, закидаючи одне одного сніжками, швидко остигають і переймаються якимось дорослим скепсисом – мовляв, що за радість грати у сніжки цією багнюкою, що взагалі за радість у цих брудних придорожніх заметах і засипаних якоюсь підозрілою жовтою субстанцією хідниках, на яких ти все одно ковзаєш і падаєш, чим би їх, ці чортові хідники, не посипали і як би їх не чистили. І така очікувана снігова химерія перетворюється несподівано на звичну міську кашу, яка щонайменше співпадає з нашими дитячими уявленнями про зиму.

Зима зазвичай виявляється повною несподіванкою, до неї ніхто ніколи не готовий, вона паралізує наші міста, робить їх повільними, обмерзлими та неповороткими, вона примушує мешканців витягувати з шаф зимовий одяг – незручний і несвіжий, вона наповнює вагони підземки запахом старих курток, вона робить дорогі понтові іномарки по-сирітськи замурзаними, вона заганяє до підземних переходів вуличну торгівлю й робить нещасними вуличних регулювальників, котрі в своїх зимових костюмах подібні на якихось водолазів, котрих запеклою хвилею викинуло на сухе.

Потім ця перша, по-своєму зворушлива, зимова фаза обов’язково закінчується й починається справжня боротьба за виживання. Починаються морози, причому, знову ж таки, несподівано. Морози – це справжнє лихо, це рвані труби водогону та обморожені вуха вуличних пияків, це затягнуті густими візерунками вікна маршруток, за якими не видно куди й навіщо ти їдеш, це чорне ранкове небо привокзальної площі й хапливі перебіжки домогосподарок від крамниці до крамниці. Це справжнє випробування для людей, котрі нічого не бояться, проте нічому й не довіряють.

Проте найгірше це, звісно, відлига. Відлига виявляється кожного разу чомусь особливо неочікуваною. Вона донищує те, що лишилось, затоплюючи вулиці й розтікаючись чорною сніговою водою, звалюючись тобі на голову важкими сніговими шапками й поливаючи тебе при цьому крижаним зимовим дощем.

По відлизі все взагалі починає виглядати безнадійним – і ця зима, і ця паршива погода, і ці рештки снігу, котрі не можуть розтанути, роблячи місто ще більш занедбаним, і ця вологість у повітрі, від якої твій одяг стає важким, як вітрила. По відлизі ти вже напевне знаєш, що поспішати немає куди – все одно попереду знову будуть сніги й заметілі, крига і лід, темрява й побутові незручності.

Можливо, вся справа саме в них, в побутових незручностях, в холодних помешканнях, важкому одязі, переповненому шубами громадському транспорті, переповнених хмарами небесах, переповнених темрявою вулицях. Наші міста зігрівають нас навесні й ховають у свою тінь улітку, проте взимку вони втрачають щодо нас все своє співчуття, лишаючи нас сам на сам із стихією та безпорадними комунальними службами.

Ми тримаємось наших міст, ми переживаємо разом із ними всі можливі побутові незручності, ховаємося в їхніх норах, снуємо їхніми вулицями, напевне знаючи, що і ця зима, попри всю її безкінечність, теж рано чи пізно закінчиться, варто лише перечекати, пересидіти ці холоди, перебрести ці сніги й замети, видихаючи в холодний простір тепле повітря, забігаючи з зимових вулиць до нагрітих приміщень та бажаючи всім печальним знайомим веселих свят.

____________________________________________________________________________

Читайте також:

Як я провів цим літом

Не найкращий рік видався, якщо говорити відверто. Зради й поразки, загальна зневіра й глуха апатія, істеричні нападки один на одного, фальсифікації й прострації.

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: