Росія посилює свої військові бази з трьох сторін навколо України

Росія посилює військові бази вздовж кордону з Україною: як зі свого боку, так і з боку Білорусі.

Про це заявив цього тижня секретар Ради національної безпеки та оборони України Олександр Турчинов, ідеться в сюжеті програми ТСН.Тиждень.

Розширюють 262-гу військову базу РФ у районі Богучар Воронезької області. Туди вже почали перекидати підрозділи 9-ї окремої мотострілецької бригади з Нижньогородщини і планують додатково розташувати окрему танкову бригаду.

У районі населеного пункту Валуйки Бєлгородщини за 25 кілометрів від державного кордону України (це для танка менше півгодини ходу) почали будувати об'єкт для бронетанкових підрозділів російської армії.

У районі полігона "Кадамовський" у Ростовській області споруджують військове містечко для 33-ї окремої мотострілецької бригади. Її передислоковують із міста Майкоп (Республіка Адигея).

Для координації військових підрозділів на кордоні з Україною до Воронежа перевезли штаб 20-ї армії Західного військового округу. Досі він був у місті Муліно під Москвою.

Нарощують військову потугу в окупованому Криму.

А на авіабазу в Бобруйську в Білорусі також неподалік нашого рубежу перекинули російські військово-транспортні літаки, винищувачі СУ-27-МІ та бойові вертольоти. Це попри запевняння президента Білорусі Олександра Лукашенка, що він ніколи не дозволить агресії з білоруської землі. Тепер - не дуже віриться.

Українці вже почали звикати, що фронт став об'єктом нерухомості - фіксована лінія розмежування і постійні порушення "режиму тиші". Спікери АТО та ОБСЄ місяцями, здається, вимовляють один і той же текст.

Із того боку на українських війскових приїжджають тренуватися російські "регуляри", як називають їх на фронті. Так було цього тижня в Мар'їнці. Через це готові оголосити чергову, вже сьому, хвилю мобілізації. Слід визнати, що Росія зуміла нав'язати Україні окопну війну, війну на виснаження.

Ні кроку назад, але й жодного - вперед. Лінія фронту, накреслена на донбаській землі пунктирами укріплених районів, не ворушиться місяцями. Сто років тому таку війну охрестили окопною. Незважаючи на високі технології, сучасне окопне життя майже нічим не відрізняється від оповідей про Першу світову.  Окопна війна - це не тільки, коли прилітає зверху, а й коли підтоплює знизу. Військові кажуть, що звикли до води по коліно, аби був гарний настрій і гумові чоботи.

Диверсійна війна – щоденний супутник окопної. У "сірій зоні", вузькій смузі нічийної землі, не буває безпечних маршрутів. Там можна натрапити і на боєприпас і на відносно свіжу "розтяжку".

Довготривала позиційна війна змусила ворога вдатися до брутальної і, зрештою, примітивної тактики: знищувати укріплення, допоки українцям не буде, за що зачепитися. Рік тому така доля спіткала Донецький аеропорт. Здається, наступний на черзі – шахта "Бутівка". Тут на відмінно навчилися мистецтву виживання: побудували піч з уламків, лазню серед руїн, навчили кішку полювати на мишей. І все це – під вогнем.  За рік тут уже пристріляний кожен метр. Навіть рутинна доставка їжі та води з Великої Землі може перетворитися на військову операцію. Щоб утримати "Бутівку", треба будувати бліндажі, бо до кінця війни стіни шахти можуть не витримати.

Утім, під обстрілом поняття "кінець війни" видається чимось так само міфічним, як і "режим тиші".

Більше подробиць дивіться в сюжеті Андрія Цаплієнка.