Антимайдан у Третьому Рейху

Вже на початку роману автор змушує замислитися над дуже болючими для нас проблемами, насамперед – самоідентифікації.

Доля цього роману направду вражає. Будучи виданим німецькою мовою на території Третього Рейху в 1937 році, "Алі та Ніно" досі має зо три власних автори. Тобто досі не визначилися із тим, хто ж його написав, сховавшись за псевдонімом Курбан Сеїд - чи то азербайджанець, і тоді це перлина азербайджанської літератури, а чи грузин, і в такому випадку всі лаври мінеральному краю-раю, чи взагалі баронеса Эрен-фельс фон Бодмерсхоф, і це вже взагалі світова сенсація, успіх і розвінчання всіх таємниць на нобелівському рівні.

Поки ж роман вийшов у харківському "Віваті", причому вперше в Україні, тобто перекладений рідною рахманною і не дуже мовою (у тексті, справді, багато "радикальних" моментів, за що окрема дяка перекладачеві, упорядниці і просто гарній людині Оксані Герман), але мова наразі не про це.

Ясно, що для читача, загартованого на мексикансько-турецьких телесеріалах історія, що трапилася на межі ХІХ-ХХ століть в Баку знов-таки між азербайджанцем і грузинкою, тобто мусульманином і християнкою, чи пак азіатом і європейкою, не буде аж такою дивною на рівні людських доль, почуттів і стосунків. Натомість глянути, в яких умовах усе це відбувалося, і за яких суспільно-політичних обставин часу і місця – в азербайджанській столиці, дагестанському аулі чи навіть перському гаремі, еміграції та бою – на це буде не шкода вечірньої години на читання.

Але знов-таки, справа не в екзотичному чтиві про феєричні пригоди в контексті "дружби народів", а в актуальності самої книжки. А вона вже на самому початку змушує замислитися над дуже болючими для нас проблемами. Насамперед - самоідентифікації. Ну, тобто про європейський вибір, еге ж. Пригадуєте, у Пантелеймона Куліша - "ми повернулися на Україну, краще якої для хохла нічого не вигадали"? А як тут, у Курбана Сеїда в "Алі та Ніно"?

Читайте також: Хто у нас володар ключів? Рецензія

У цьому романі навіть малолітні персонажі знають, чиїх батьків вони герої. І на закид вчителя про те, що певною мірою і вони відповідальні за те, чи буде "наша країна належати до прогресивної Європи чи до реакційної Азії", відповідають в дусі аж ніяк не Миколи Хвильового, що ратував за Азіатський Ренесанс, закликаючи хоч і геть від Москви, але назустріч не менш імперській Європі, а в стилі вищезгаданого "гарячого Панька".

Отже, професор самовдоволено усміхався, діти притихли на деякий час, "охоплені глибиною висловів і тягарем відповідальності", що раптово впали на їхні плечі. І раптом…

"Мухаммед Гейдар, який сидів на задній парті, підніс руку:

- Професоре, ми, мабуть що, залишимося в Азії".

І поки чотири вірмени, два поляки, три сектанти та один росіянин, що сиділи в класі, насолоджувалися його тупістю, оскільки хлопець не міг обґрунтувати свою заяву на прохання враз спохмурнілого вчителя, головний герой роману підніс руку і вимовив:

- Пане професоре, я теж залишився би в Азії.

Звісно, Майдану з цього не сталося, та й для Антимайдану, як завжди, масовки замало, але сюжети історії такі речі рухають. Ми вже в Україні у цьому переконалися.

Курбан Сеїд. Алі та Ніно. – Х.: Віват, 2016. – 288 с.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції