Бубна – козир, а Франківськ – столиця Тибету. Блог

Це був експеримент над усім новим – мовним (новояз), державотворчим (новобуд), реалістичним (новокаїн).

Кажуть, чергова зустріч Сходу із Заходом цього разу відбулася на ура, і навіть юрмища фанатів і фанаток на презентаціях спільної книжки ІБТ з Єшкілєвим, які відбули турне Галичиною, не могли зіпсувати чистоти експерименту.

Ігор Бондар-Терещенко, Володимир Єшкілев
фото: Сергій Павкін

Якого експерименту? У чому він полягав?

Невже "Бубна-козир" ІБТ і "Тибет" Єшкілєва, що вийшли під однією обкладинкою - це був експеримент?

Над ким? Невже над усіма нами?

Ні, панове, трохи не так. Це був експеримент над усім новим – мовним (новояз), державотворчим (новобуд), реалістичним (новокаїн).

Що ж нового ми винесли з цієї подорожі? Якщо чесно, то - нічого, і це не тільки добре, це просто чудово, оскільки свідчить про циклічність часу, який нічого не змінює в природі стосунків, речей і регіонів. Тобто все залишається незмінним, знайомим і зручним для картографування, приватної топоніміки і всеукраїнської меліорації смислів в аграрній системі сучасної української літератури.

"Баран промочив ноги, ідучи на презентацію ІБТ" - ось головна новина і навіть хештег, як сказав Єшкілєв, з подорожі Прикарпаттям. І все заради того, аби згадати чудові харківські журнали "Український Засів" і "Гігієна", які слобідський зоїл редагував у 90-х і які копіювали вручну і повсяк столичні і не дуже студенти, бо "Плейбой" в Україні тоді ще не продавався.

Читайте також: Вантаж-2016, або Кому в труні перевертатися. Рецензія

Андрухович на сусідній вулиці презентував нову збірку Олександра Бойченка, зібравши на півтори слухачки більше, аніж Єшкілєв з ІБТ, і це теж була не дивина. Бо близнята все одно зустрілися, обмінявшись книжками Степана Пушика.

Єшкілєв на Закарпатті – хоч уже не масон і засновник Станіславського феномену, а провідник "руського міра" - все одно ворог народу для тамтешньої патріотичної спільноти. І на одному гектарі з ним не сяде ані Баран, ані Процюк, незважаючи на те, що сам він по тих колгоспних угіддях зроду не ходив.

Тарас Прохасько, кажуть, так само може виринути з небуття на будь-якій гранді, як це бувало років із десять тому на презентації в Івано-Франківську книжки ІБТ "Текст 90-х: герої та персонажі", і поцупивши зі столу пляшку, мовчки розчинитися в ночі.

Іздрик через ті самі десять років може бути зустрінутий біля "Дзиґи" в абсолютно тому самому стані розв'язаних шнурівок і не припнутого язика. І так само обкурений (ватрою) скаржитися убитому (дорогою) ІБТ на життєву несправедливість вкупі із катарактою. "Я скажу вам, как родному, Бондар, - втовкмачував він. - Я совсем бедный. Я год не был в бане. Я старый. Меня девушки не любят". На що співрозмовець меланхолійно зауважував: "Только кража, только ограбление".

Коротше, сліпому музиканту в райдері був потрібен собака-поводир. Точніше, проводирка. Якщо вже зовсім певно, то ескорт з однієї дівчини плюс сто п'ятдесят і пару салатиків (для неї) щоранку. Судячи з турне країною на пару з Іриною Цілик, яке сталося буквально через два похмілля, проблему пересування Іздрика було вирішено.

Місцеве видавництво "Лілея-НВ" так само видає старі, але золоті романи Андруховича. На Сході незмінно кажуть, що видавати їх цілком не варто, бо всюди продаються, а на Заході незламний "лілейний" Василь Іваночко все одно видає, уявляєте? Щоб читали, не для продажу.

Ага, ще ж місцевий художник Котерлін, перестрівши на вулиці, натякав на відвідини власної виставки, натомість подарував свою книжку "Натяків". "Ця діра завдяки нафті й території ще покаже світле майбутнє всім цим пєдєрастам!", - написано у ній. Колись він видавав чудовий контркультурний журнал "Кінець кінцем", але після інтерв'ю ІБТ у ньому назвою "Давайте скуштуємо цього лайна" той, здається, закрився.

А як же місцеві "кривоногі поетеси з дебільними від галицького йододефіциту писками", про яких писалося у відгуку на "Цех поетів" більше десять років тому, спитаєте ви? Невже їх не було цього разу в Івано-Франківську, не кажучи про Коломию? Були, панове, ще й як були.

Чудова Марія Микицей, яка збиралася розідрати ІБТ на шматки, коли він з'явиться їй на очі, замріяно мружила баньки на цього самого ІБТ, коли він, нарешті, з'явився. Але поетес він не побачив. Були справжні майстри слова, чи пак майстрині діла і поетичної справи, яких він навіть читав натщесерце у своєму ранковому готелі "Станислав", відклавши Біблію на край шинквасу. "Абсолютно несуттєво, – писали вони. – де тебе / застане кінець світу / і з ким".

І на це нема ради, панове. Самі лише мовні та безумовні експерименти, які, здається, не закінчаться ніколи, доки триває ця подорож внутрішнім Тибетом з трьома козирями бубна в рукаві жупану.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції