Хто у нас володар ключів? Рецензія

Роман "Чигиринський сотник" Леоніда Кононовича - це справді екстремальне чтиво, що вибивається з-поміж інших.

Від моменту з'яви у нас такого знакового твору, як "Тема для медитації", автор сих рядків завше нагадував, що Леонідові Кононовичу - батькові кримінального жанру в сучасній українській літературі і автору перших в Україні бойовиків з "національною" підкладкою – слід опановувати інакшу, більш "конкретну" поетику. Мовляв, тодішній перехідній добі, що зродила несподіваний романтизм Степана Процюка, Ігоря Павлюка і Василя Слапчука, потрібні не героїко-епічні "медитативні" саги, а героїчний епос.

І ось, нарешті, сталося! У харківському видавництві "Фабула" вийшов справжній лицарський роман "Чернігівський сотник" Леоніда Кононовича, і всім, здається, стало ясно, хто в хаті хазяїн, чиї коні на припоні, і головне – в чиїх руках жанрово-стилістичні ключі нашої буремної історико-літературної епохи.

До речі, якщо авторові цього роману закинути подібність його "хтонічної" символіки до сучасних голлівудських зразків у жанрі фентезі, то він зазвичай відробиться слушною філіппікою не на користь західній культурі. Мовляв, відьми верхи на свинях в його "Чигиринському сотнику" – не ремінісценція з "Володаря перснів" Толкіна, а образ із українських заклинань. І взагалі, шкода, що чудовий, нагадаємо, лицарський роман Леоніда Кононовича доводиться рекламувати як "українське фентезі" - щоби сучасному читачеві зрозуміліше було.

Загалом будь-яка архаїка того стародавнього часу – відьми, лісовики, русалки включно із Бабою Ягою і Змієм Гориничем – сприймається, як знати, за "фантастичну" лише крізь призму християнського світогляду. Натомість поганська історія нашого краю багата на ще й не такі чудасії, з якими вкраїнський люд жив у далекі "міфологічні" часи. А саме тоді "як молилися наші щурі та пращурі Батькові Трояну й Матері Божій, Пречистій Ладі, то помагали їм у бою і земні сили, й небесні… і коли запорожці через підступи ворожі почали вже й на силі занепадати, а пани зі шляхтою почули теє та й розгулялися, мов тії свині в городі".

Бо частенько в "Чигиринському сотнику" балакають, "ніби не вовки це, а вовкулаки, якими поперекидалися ляхи да уніяти, щоб весь православний люд під корінь зо світа звести". І часто-густо в цій оповіді буває, що "озирнувся Михась, а ящур уже наздоганяє їх, пащеку роззявив, язика вивалив, і видно, що в роті у нього кілька рядів зубів, тонких і гострих, наче у щуки", а в небі, крім того, звіздар Мурмило верхи на драконі мчить, і нікуди від цієї казкової пошесті не дітися. Хіба що дочитати до кінця й продовження чекати, бо усе це про становлення-виростання молодого козака, а що воно далі буде, то лише сам Пан Автор відає, що йому, звісно, Пан Бог у тому всіляко допомагає.

Тож казки, легенди та перекази оживають у романі Кононовича молодильними яблуками національної традиції. Тут кидають пасмо волосся, і біжить річка, а дівки тут такі, що "одна брова варта вола, а другій брові й ціни нема", і так само нема на це ані ради, ані Номиса з Лейтесом і Яшеком, щоб ці приповідки в історію наського письменства записати, класифікувати і до шкільної програми включити. Тільки читання і переказування з вуст у вуста і передавання з рук до рук цієї книжки про ключі до життя на землі назвою Україна, що означає "Богом Украяна".

То що ж це справді за роман? Захоплюючий травелог, чи пак подорожня історія, істерн, вартий дюжини західних вестернів, козацький бойовик, що читається на одному подихові, гідний негайної екранізації? І якщо вже, любий читачу, з нами Бог (і такі автори), то якого ще ворога нам боятися? І якщо не читати нам такі книжки, то кому ж їх тоді читати? Не ляхам і не німцям, як той казав, бо вони свої мають – і книжки, і володарів думок, і власників перснів. І демонологія оповіді у "Чигиринському сотнику" може сприйматися за "фантастичну" лише упередженим, сучасним читачем. З точки зору історії мало що в романі видається казковим і небувалим, і наразі лише його гостросюжетна моторика виводить оповідь за жанрові межі. Бо це справді екстремальне чтиво, що вибивається з-поміж інших, наче козацька сальва з романного мороку нашої сивої давнини.

Леонід Кононович. Чигиринський сотник. – Х.: Фабула, 2016. – 354 с.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції