Лав - із Малярчук. Рецензія

Лав - із Малярчук. Рецензія

Людина, на думку авторки, не менш екзотична тварина, гідна пильної уваги.

Пригадується, не так давно авторку цієї книжки числили за відомством магічного реалізму, що перетворює життя на казку в екзотичних широтах сюжету і в незвіданих краях композиції. Герої Тані Малярчук, що родом з Івано-Франківська, з'явилися як би з нізвідки. У кращому випадку – з дитинства в прикарпатському селі. Ну, або з казок Джанні Родарі.

Вже сьогодні, коли ця екзотична проза вперше вийшла російською, її стилістичні координати злегка змінилися, і тамтешні критики порівнюють твори Малярчук з кращими сюрреалістичними історіями Людмили Петрушевської. А "Frankfurter Allgemeine Zeitung" взагалі зауважила, що її проза - це "кричущий вирок у стилі великого російського сатирика 19-го століття Салтикова-Щедріна".

У принципі, таку необов'язковість зв'язків з географією рідного жанру буде цілком вільно пояснити. "Все залежить від того, як розповісти, - пригадується, уточнювала авторка. – Можна розповісти так, що всі навколо будуть плакати, а можна так, що всі будуть сміятися. Ту ж саму історію". До речі, іноді можна взагалі нічого не розповідати, бо ще Мандельштам дивувався, мовляв, навіщо щось вигадувати, коли й без того все смішно.

І до недавнього часу у творчості Малярчук все саме так і було. Життя її героїв тривало в казковій атмосфері – чи то вічного дитинства, а чи містечкової міфології. Що, в принципі, одне й те саме, оскільки збігалося з метафізикою колективної пам'яті. Сільський епос, схожий на біблійні притчі. Міський фольклор, почерпнутий з анекдотів. Свята простота навпіл з народною мудрістю. Словом, такий собі народний сюрреалізм.

Але в якийсь момент авторка переїхала в місто, а далі взагалі стала відома в Європі, отримавши там свої заслужені премії, після чого все закрутилося. Сільська ідилія, сліди якої залишилися лише у другій частині "російської" збірки (зокрема, в есеї "Я і моя священна корова") змінилася на міські ритми зарубіжної естради. Пісні, втім, залишилися ті самі – чи то плакати, а чи сміятися.

Ні, всі дійові особи "Звірослова", безумовно, звідкись беруться в численних оповідках, майстерно перекладених Оленою Маринічевою. І соціально вони, звісно, прив'язані, а не так щоб вже зовсім з нізвідки. Міська божевільна Белла, вчителька літератури Антоніна Василівна, продавщиця пиріжків Жанка, начальниця ЖЕКУ Ельвіра Володимирівна, осатаніла без мужика Тамара Павлівна. І життя у всіх знаєте, яке "веселе"? "Жанка завісила темними шторами вікно. Сидить на ліжку, поклавши руки на коліна. Через вікно тепер ніщо не пролізе. - Жанна,- каже Бог, - мені не потрібні вікна, щоб дістатися до тебе. Я всюдисущий. - А я не ховаюся, Боже. Я просто не хочу Тебе бачити".

Насправді ж, якщо відкинути будь-які соціальні зв'язки, то герої Малярчук, звичайно, зовсім з інших жанрових країв. І сам "Звірослов" продовжує більш давню традицію, ніж "пиріжкові" історії голодних до мужиків жінок. Справа в тому, що за часу Середньовіччя так називали енциклопедії тварин, з яких наші предки могли дізнатися про екзотичних істот на кшталт драконів, саламандр чи носорогів.

Людина, на думку авторки, не менш екзотична тварина, гідна пильної уваги. Тому й назви оповідань відповідні – "Aureia aurita (Медуза)", "Corvus (Ворон)", "Thysania agrippina (Метелик)", "Canis lupus familiaris (Собака)", "Rattus norvegicus (Пацюк)". Просто люди, будучи схожі на курку, індика або свиню, легко піддаються "шлюбній" розшифровці, що полегшує пошуки обранця чи обраниці.

Таня Малярчук. Лав – из. – М: АСТ, 2016. – 256 с.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація