Поросячі інтриги

Український стенд на Франкфуртському книжковому ярмарку, Німеччина, 2016 рік© vsiknygy.net.ua
Поставивши бар'єр перед російською книжкою, ми не повинні на цьому зупинятися.

У книжкових стосунках між Україною і Росією настала нова епоха. Після тотального домінування російської книжки на українському ринку у 90-тих роках українська книжка з року в рік відвойовувала захоплені терени завдяки тому, що нарешті отримала такі самі умови для існування, як і російська.

Однак в Україні книжка ніколи не спромоглася отримати таке потужне фінансування, як у Росії, що дає змогу росіянам публікувати значно більше перекладів та забутої літературної спадщини зі стародруків та архівів, чого в Україні майже не робиться.

Церковні хори щонеділі співають "Боже, великий, єдиний, нам Україну храни", але твори автора цього гімну, доволі плідного поета і прозаїка Олександра Кониського, востаннє видавалися ще до Незалежності. У нас воліють витратити кошти на пам'ятник, аніж на видання творів.

Читайте також: Чому українці досі без літературного "Нобеля". Блог

Поставивши бар'єр перед російською книжкою, ми не повинні зупинятися на цьому, бо без державної підтримки наші перекладацькі здобутки і видання класики, в тому числі й другорядних авторів минулого, залишаться на тому ж убогому рівні. Зрештою, як і виробництво фільмів та серіалів.

Наша щорічна метушня довкола чергового нобелівського лауреата і гадання, хто ж у нас може претендувати на премію, не враховує участі держави у просуванні нашої літератури на Захід і підтримки перекладачів.

Правду кажучи, з кожним роком ситуація з книжками та фільмами покращується, незважаючи на несприятливі економічні умови, інфляцію і потребу в закупівлі імпортного паперу та іншого обладнання. Але робиться це надто повільно, а час минає. Підлітки мають дуже мало фільмів і літератури, яка б піднімала їхній патріотизм. В результаті надибуємо на такі скандальні факти, недавно виявлені в одній з київських шкіл, де дітей виховують на романтиці російських гусарів. Адже молодіжних фільмів про козаків нема.

Нема й фільмів, які б відображали ставлення українців до російського агресора. У нас усі дуже обережні і навіть бояться російсько-українську війну назвати війною.

У цивілізованому світі це виглядає так. В серіалі "Reign" Марія Стюарт запитує короля Франції про англійців:

– Ви їх ненавидите?

Король відповідає:

– Англійці терзали мою країну пів сторіччя. Так, я їх ненавиджу.

“Підлітки мають дуже мало фільмів і літератури, яка б піднімала їхній патріотизм.”

Дивно, що у стані війни у нас іще є чимало людей, які виступають проти заборони російських книжок і фільмів. Усі, хто дуже переживає за російську книжку в Україні, мабуть, не дуже замислюються над тим, яка ситуація з українською книжкою у Росії. Там на ввезення української видавничої продукції давно вже діють не лише обмеження, а й заборони. З бібліотек регулярно вичищають авторів, яких вважають шкідливими, вилучають з продажу, як, наприклад, деякі романи Андрія Куркова. Суд над директрисою української бібліотеки у Москві взагалі дивний, адже вона ніколи виразним українським патріотизмом не виділялася. А переклади українських письменників у Росії – це взагалі велика рідкість, як от недавня антологія оповідань, упорядкована Людмілою Уліцкою і присвячена війні.

Хоча інколи трапляються доволі кумедні речі. Є в мене казка "Історія одного поросятка" про поросятко, яке полюбляло мандрувати і одного разу пережило чимало пригод, перемогло розбійників, стало піратом, а відтак ще й капітаном піратів і адміралом французького королівського флоту. Ба навіть одружилося з принцесою. У фіналі, правда, з'ясовується, що то був сон.

Цю казку давно вже видали у Франції з ілюстраціями Костя Лавра. В Україні вона видавалася у видавництві Івана Малковича та у "Фоліо", ілюстрована різними художниками. Та ось зголосилося і одне порядне московське видавництво. Не з тих, що продукують антиукраїнське лайно. Українське видавництво надіслало їм макет з готовим перекладом.

А в атвєт – тішина-а-а…

Врешті у Франкфурті наш видавець ловить московського, бере його так лагідно за ґудзичок, обережно покручує за годинниковою стрілкою і ввічливо запитує: "А що ж це ви, добродію, нам голову морочите? Чому не видаєте наше поросятко вашим язиком?"

А московський видавець сполохано замахав руками, рознервувався: "Та як ви могли нам таку свиню… тобто порося підсунути! Ми не збираємося влазити у ваші проблеми! Розбирайтеся між собою самі! Ми вашого президента поважаємо і не збираємося підтримувати цю провокацію!"

Читайте також: "Язык общения – русский"

Тут уже наш видавець мусив ухопити московського видавця і за другий ґудзичок, щоб не вирвався, і допитати з пристрастю: про яку провокацію йдеться?

"Та як про яку? Та ж ви в образі того порося зобразили Порошенка!!! Та ще й у болото його тицьнули!"

Наш видавець намагався пояснити, що казка написана давно. Вперше опублікована в журналі "Соняшник", редагованому Іваном Малковичем ще до Незалежності. Потім видана була у Франції в епоху Кучми, і до Порошенка не може мати жодного стосунку. Причому видавництво Івана Малковича ще десять років тому видавало її російською мовою. А мультик за нею знято за Ющенка. Навіть було задемонстроване зображення французького видання казки в смартфоні.

Та жодні аргументи на московського гостя не подіяли. Обіцяв, повернувшись на ісконную, усе дослідити, вивчити і повідомити.

Ех, забув видавець ще сказати запоребриковому, що автор тієї казки викінчений порохобот. І йому навіть у страшному сні не привидівся б пан Президент в образі… е, та що там казати – дуже симпатичного паця.

Бо, як казав Флобер про мадам Боварі, поросятко – це я, той, хто усе своє дитинство мріяв стати піратом, а скінчив… Ну, так, не всім же ж президентами бути.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції