Шпигунка, яку (не) любили. Рецензія

© ТСН.ua
Пауло Коельйо – цей  відомий автор адаптацій високих смислів у "кон'юнктурну" реальність ринку –  несподівано звернувся до теми фемінізму. 

До цього автора наш читач чомусь ставиться доволі упереджено. Здається, складними текстами наше письменство останнім часом не дуже переобтяжене, тож звідки скептицизм щодо "полегшених" текстів Пауло Коельйо? Мовляв, це ідеальна постать епохи постмодернізму, коли автор бере текст, тобто класичний сюжет, і робить із нього метатекст – адаптоване, комерційне чтиво.

Утім, з нагоди виходу нового роману "Шпигунка" Коельйо варто спитати, чи так вже це погано? Здається, удавана "легкість" популярних романів – це неспроста, і не може так бути, щоб культура, яка виплекала таких титанів інтелектуального чтива, як Жоржи Амаду і Клариса Ліспектор, раптом розродилася творчістю своєрідного інфант терібль національної літератури. Хоча, здається, не без того у благородному бразильському сімействі, і включення Коельйо в Літературну академію Бразилії всерйоз критикували його колеги.

Читайте також: Роман про український Моссад. Рецензія

Хай там як, але цього разу відомий автор адаптацій високих смислів у "кон'юнктурну" реальність ринку (а насправді – в зручну модель недільного чтива) несподівано звернувся до теми фемінізму. І звісно, що вже від самого початку його роману "Шпигунка" все дійство має цілком "кінематографічний" вигляд – вояки сумлінно й показово розстрілюють арештантку, а офіцер робить контрольний постріл. Здається, невдовзі нам слід чекати екранізації цієї книжки, причому в стилі фільмів про Ераста Фандоріна з романів Бориса Акуніна, оскільки часи, про які йде мова в обох авторів, "співпадають".

Тож пригадавши цей самий початок ХХ століття з його шпигуноманією, логічно запитати, в чому ж була вина героїні роману, яку розстрілюють на самісінькому початку? І як її пояснює вона сама, найвідоміша шпигунка усіх часів та народів, легендарна куртизанка, ця сама легендарна Мата Харі? "Я думала, що могла маніпулювати тими, хто хотів знати державні секрети; я думала, що німці, французи, англійці й іспанці ніколи не мали сили мені опиратися, а завершилося все тим, що зманіпулювали мною".

Читайте також: Шантарам повернувся! Рецензія

Як бачимо, чоловічій світ в історії шпіонажу переміг, але насправді гору взяли жінки, бо їх карали вже за те, що вони жіночні, або, як каже героїня, "оскільки в більшості випадків моя провина полягала лише в тому, що я була емансипованою жінкою у світі, керованому чоловіками".

Таким чином у найновішому романі Паоло Коельйо белетризована історія відомої шпигунки виростає у своєрідний маніфест проти світу патріархального – на захист відроджуваного у "шпигунський" спосіб матріархату. І всі злочини головної героїні, усе її шпигунство і загалом будь-які дії на користь тієї чи іншої держави – це всього лише поширення пліток у салонах вищого світу, де вона оберталася. І вся її "шпигунська" майстерність в інтерпретації автора – це перетворення бабських пліток на "секрети" і "державні таємниці", які Мата Харі поширювала заради чоловічої уваги, влади і грошей.

І так само, як ті, хто звинувачував її в усіх "шпигунських" гріхах, врешті-решт покаравши на смерть, чудово знали, що нічого нового вона не розповідає. Власне, як сам автор роману, який лише нагадав нам історію жінки, що прагла (і досягла) уваги в доволі вишуканий спосіб.

Пауло Коельйо. Шпигунка. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції