Рецензія. Страшний роман Маргарити Хемлін

© ТСН.ua
Авторка компонує свій роман, немов захопливу історію епохи. І, насамперед, як гостросюжетне кіно. 

…Справді, роман Маргарити Хемлін – страшний і водночас страшенно цікавий. Будучи за стилем життя і творчою вдачею людиною, передусім, "журналістської" культури, зіркою нової московської журналістики 90-х і знаковим персонажем з легендарної шпальти мистецтв в газеті "Сегодня" – разом із такими героями того часу, як Борис Кузьмінський, В'ячеслав Куріцин та Андрій Немзер – авторка "Дізнавача" так само компонує свій роман, немов захопливу історію епохи. І, насамперед, як гостросюжетне кіно. Що, додамо, притаманно її постмодерністському поколінню, в якому, наприклад, герой роману в того самого Куріцина заробляє на життя тим, що "танцює кіно".

Дізнавач
ТСН.ua
За часів, описаних у "Дізнавачі", кіно переважно було героїчне. "Чапаєв", "Олександр Невський"… А сама вона, до речі, працювала – щоправда вже в дев'яностих – на телебаченні. Можливо, саме тому її роман – це детектив, бойовик, загалом жанрово-містична картина сірої радянської дійсності післявоєнного зразка. Таким чином, у своєму творі – історично правдивому і по-авторському суб'єктивному – Хемлін одночасно (і дуже вдало) сполучує стилістику сучасного кінематографу в дусі фільму "Видок" з Жераром Депардьє і серіалу "Ліквідація" з Володимиром Машковим та історично-містечкову модальність одеської прози в стилі Ісака Бабеля.

Іноді буває важко розрізнити за місцевою, "південною" говіркою героя згаданого серіалу Давида Марковича Гоцмана і героя роману Хемлін – співробітника міліції Михайла Івановича Цупкого. Біля якого, зважмо, і в кіно, і в романі, і в житті обов'язково стоїть місцевий, зазвичай, малоросійський начальник. Який-небудь Свириденко Максим Прокопович, як у Хемлін, або суто "гоголівський" персонаж, начальник міліції з будьонівськими вусами – Андрій Остапович Омелянчук в "Ліквідації".

Читайте також: Російська Ася в степах України

Коротше, "привіт Михайлу Івановичу", як озивається на стандартну міліцейську кличку-ім'я герой фільму "Діамантова рука". Та й доля самих героїв і персонажів того часу була стандартна – у житті, літературі й кіно – повоєнна, напіввійськова, сирітська. "Як демобілізований офіцер-розвідник, я пішов у міліцію, – свідчить герой роману Хемлін. – Закінчив курси і в якості дізнавача працював на своїй посаді. Якщо ставалися вбивства чи інші тяжкі злочини, тут же підключався слідчий з нашого слідчого відділу або з прокуратури. Але саме того конкретного разу вийшло інакше".

У романі Хемлін, слід зауважити, все інакше і все одно – знайомо, звично, без особливого відриву від буденного життя, трудоднів та інших "героїчних" звершень радянського люду. Протокольна мова сюжету, фабульна стислість вчинків. "Громадянку Горобчик вбили ножем. Знизу, ударом в серце, під лопатку. Тому крові майже не було". А що взагалі було, спитаймо, у ті часи "переможного" свавілля післявоєнних років в одній, окремо взятій республіці УРСР? У романі Хемлін – це, насамперед, політика, що формувала родинні стосунки, дбайливе ставлення до національного питання, правдиве висвітлення повоєнної ситуації, яке зазвичай межувало з попередніми "перегинами на місцях" та іншими вадами, а насправді – жахіттями сталінської епохи.

Маргарита Хемлін. Дізнавач. – Х.: Фабула, 2016. – 384 с.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції