Тамплієри Донбасу

© ТСН.ua
Жадан більше не стібеться - він дуже відповідально ставиться до власного походження з Донбасу.

Живучи в епоху розвинених соцмереж, втрачаємо колишній кайф від очікування книжки. Навіть фрагменти прозових текстів з'являються – ексклюзивно – на тих чи інших сайтах задовго до виходу друком цілого твору. Що вже говорити про вірші: їх на момент презентації всі вже читали на Фейсбуці. А якщо йдеться про поезію Сергія Жадана, то не тільки читали, але й знають напам'ять. Це, погодьмося, дещо знижує градус захвату від відкриття віршованого слова. Із другого боку, віддані фанати живого класика сучасної української літератури готові слухати всі його тексти, починаючи від "Цитатника", знову і знову, із незгасним інтересом.

Хай там як, а вірші, що ввійшли до збірки Сергія Жадана "Тамплієри", заявлені як нові, створені протягом 2015-2016 років, і йдеться в них, за словами автора, "про війну, яку ніхто не оголошував, про біль, із яким ніхто не може впоратися, про любов, від якої ніхто не може відмовитися, та надію, на якій усе тримається". У принципі, так можна сказати про будь-яку поезію – і про поезію Жадана зокрема, тож переважна більшість віршів із "Тамплієрів" викликає стійке відчуття "десь я це вже чула".

Читайте також: Пам'ять проти синього кита часу

Можливо, читала на сторінці автора, а можливо, у збірці "Балади про війну і відбудову" 2001 року, де в "Поруйнуванні Єрусалиму" вже було геніально обіграно з усім постмодерністським епатажем образ лицаря-хрестоносця, який алізом прикривши сподні…, прямує радо на Схід, за гробом Господнім", аби, витримавши облогу, "три дні грабувати місто, або ґвалтувати дівчаток чи хлопчиків". Опис раптового нападу каяття, що його переживає лицар, повзаючи навкарачки спаленим Єрусалимом ("кигиче, Месію кличе, сипле прокляття й погрози") ми колись любили цитувати хором.

Тепер не те: Жадан більше не стібеться; він дуже відповідально ставиться до власного походження з Донбасу і до своєї волонтерської діяльності. Він намагається почути всі голоси і зрозуміти всіх представників різних позицій – за це його часом звинувачують у симпатіях до сепаратистів і лають за заклики до "примимрення".

Читайте також: Топ-5 книжкових новинок Форуму видавців-2016

Жадан уже не хуліганить: хрестові походи стали для нього не джерелом інтертекстуальної гри, а моторошною дійсністю спалених міст. Тому вже в першому вірші ми бачимо цілком реалістичний образ 15-річної дівчинки, яка торгує квітами на вокзалі ("військові їдуть на Схід, військові їдуть на Захід") . Із одного боку, очевидно, що дівчинці нікуди їхати з цього міста, де "кисень за шахтами солодкий від сонця та ягід". Із іншого – їй цього й не хочеться, адже "навіть ця територія може бути бажаною і дорогою". Десь так, натякає автор, і "формується батьківщина, ніби хребет у підлітка з інтернату", зміцнюється готовність триматися зубами за дорогу тобі землю.

Власне, про ці ідеї він уже неодноразово правив як у віршах, так і в прозі (згадаймо хоча б головний меседж роману "Ворошиловград"  –  "вдячність і відповідальність", озвучений одним із персонажів, пресвітером невідомої релігійної громади, умовно окресленої як "штунда"). Жадан узагалі охоче експлуатує образ священика – є він і в "Тамплієрах". Виглядає досить романтично:

Я знав священика, який був у полоні.

Шрам на скроні. Збиті чорні долоні.

Телефонні розмови з донецькими операми.

Трофейний опель із польськими номерами.

Як і багато інших, ця постать священика – тамплієра Донбасу – суто умовна. Здається, він не дуже  розуміє – любити цих людей чи ненавидіти, є шанс на їхнє спасіння чи ні. Позірно християнський сенс, що його автор вкладає в біблійні образи та мотиви, химерно поєднується зі шматками реальних кадрів із поїздок у сіру зону та на передову. Читаючи його вірші, ми чуємо проповідь від самого Сергія Жадана – і варто весь час пам'ятати, що вона має цілком символічний характер:

Спитай мене про прощення, я маю що відповісти:

Прощення передбачає, що частина мирян – атеїсти.

Я принесу своїм ворогам на могили квіти.

Кара господня настигне всіх.

Вам, атеїстам не зрозуміти.

Хоча "Тамплієри" виваженіші, ніж попередня збірка "Життя Марії", тут менше плакатної поезії, побудованої на граматичних римах, однак маршові ритми все одно присутні. Макабричні картини постапокаліптичного світу (цілком у дусі малюнків Олександра Ройтбурда, якими проілюстровано книгу) міксують середньовічну естетику хрестових походів, події в Україні часів визвольних змагань початку ХХ століття ("…йдуть на Київ добровольчі батальйони, йдуть під небом – опівнічним і порожнім") та власні поетичні візії автора, актуальні лише для його художнього світу:

Кожен має свою власну нагороду,

кожен має недовіру і сміливість,

будуть різати таку саму голоту,

щоби відновити справедливість.

Буде їм ім'я Христове, наче видих,

будуть слухати про муки і тортури,

будуть зігнутих від страху посполитих

волочити до комендатури. 

Красиві, як і далекі від реальності картинки. Утім, коли Жаданові набридає змішувати в поетичному коктейлі Молотова епохи, тексти й релігійні символи, з-поза брязкання піонерських речівок виринає щось більш подібне до поезії, яка промовляє до всіх:

І стільки світла. Щоразу. Навіки.

Друга лінія оборони.

Сонце, мов пальці, зігріває ріки.

Весна приходить до сірої зони.

 

Дощ у стриженому волоссі.

Відігрітий шматок країни.

Коли із зони виходять діти й дорослі,

там все одно лишаються звірі й рослини.

Можна сприймати смерть як скорботу.

Але в смерті завжди будуть резони.

Мертві роблять свою роботу.

Квітнуть дерева сірої зони.

  Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції