Топ-5 нових та незвичайних перекладних книжок

© pixabay.com
Нині маємо чи не першу хвилю російського чтива, перекладеного для нашого споживача – тобто, українською.

За всі часи по нові книжки ми здебільшого ходили або на ринок, де донедавна реалізувався гуманітарний продукт сусідського виробництва, нині прирівняний до контрабанди, або в сад. Тобто туди, де розбігаються стежки піратських скарбів Інтернету. Вже сьогодні – в силу вольових зусиль адміністративного зразка – вже не треба шукати відверто російського продукту, бажаючи запізнатися із західними новодруками. Українському видавцеві легше придбати права на переклад, ніж читачеві – купувати не його, а російський оригінал (якого, повторимо, вже не купиш). Таким чином, маємо чи не першу хвилю "сусідського" чтива, перекладеного для нашого споживача, яким захопилися вітчизняні видавництва. На цьому тлі навіть несподіваний дебют у бойовому козацькому фентезі автора нещодавньої медитативної тематики, або так само "дорослих" авторів – у "дитячому" жанрі, вражають не з такою вибуховою силою, як не менш відомі російські метри, які, виявляється, мають українське коріння, бажання і заодно вже чтиво.

Леонід Кононович. Чигиринський сотник. – Х.: Фабула, 2016

Українські казки, легенди та перекази оживають у романі Леоніда Кононовича про мандрівного козачка молодильними яблуками національної традиції. Тут кидають пасмо волосся, і біжить річка, а дівки тут такі, що "одна брова варта вола, а другій брові й ціни нема", і та само нема на це ані ради, ані Номиса з Лейтесом і Яшеком, щоб ці приповідки в історію наського письменства записати, класифікувати і до шкільної програми включити.

Тільки читання і переказування з вуст у вуста і передавання з рук до рук цієї книжки про ключі до життя на землі назвою Україна, що означає "Богом Украяна".

Читайте також: Антимайдан у Третьому Рейху

То що ж це справді за роман? Захоплюючий травелог, чи пак подорожня історія, істерн, вартий дюжини західних вестернів, козацький бойовик, що читається на одному подихові, гідний негайної екранізації?

І якщо вже, любий читачу, з нами Бог (і такі автори), то якого ще ворога нам боятися? І якщо не читати нам такі книжки, то кому ж їх тоді читати? Не ляхам і не німцям, як той казав, бо вони свої мають – і книжки, і володарів думок, і власників перснів.

Володимир Войнович. Малиновий пелікан. – X.: Фоліо, 2016

Цього автора зазвичай пам'ятають за кумедною книжкою про солдата Івана Чонкіна. А з ким сьогодні воює у своєму сатиричному романі "Малиновий пелікан" Володимир Войнович? У принципі, з тими, з ким двісті років тому воював Гоголь, і зовсім нещодавно – Віктор Єрофєєв, який написав "Енциклопедію російського життя". Влада, національний характер, "маленька людина" як найбільша проблема на шляху чергового ревізора.

А ще тут трапляються дурні і дороги, мужики і чиновники, а також інтелігенція, яка тут на кожному кроці. Словом, суцільні соціальні типи, про яких у цій книжці доволі докладно. З подробиць, як правило, складається мозаїка характерів, пороків та інших національних вад. І всім зустрічним від мандруючого в кареті швидкої допомоги письменника дістається, як-то кажуть, на чудові сибірські горіхи. А щоб смішніше було, весь пейзаж, подібний до ландшафтів Салтикова-Щедріна, автор доводить до абсурду, гротеску і символу.

Отже, таким собі ревізором їздить наш герой по землі руській, радянській і не дуже. А почалося все прозаїчно, укусом кліща позначивштсь, немов знаменням, після чого на "швидкій допомозі" цього самого праведного Смородинова у світ винесло. І хоч всі довкола вважають його засланим козачком, сам він будь-кого "розтовкмачить". "На историю последних десятилетий у него взгляд стандартный для его единомышленников, - свідчить про одного із землячків. - Было государство, большое и мощное. Но два человека, Горбачев и Ельцин, развалили страну, разоружили армию, разрушили промышленность, довели народ до нищеты, лишили веры во что-нибудь и надежды. Иногда к упомянутым именам он добавляет Гайдара и Чубайса. В расширенный список разваливших страну либералов порой попадаю и я, прямо сказать, не по чину. А бывает, в пылу полемики он мне дает повод для избыточного самомнения и, убирая из списка всех остальных злодеев, говорит, что страну развалил лично я".

Дина Рубина. Золотая нить. – Х.: Виват, 2016

У випадку з новою книжкою Діни Рубіної – взагалі цікава історія. Інформація про неї більш ніж вражає. Виявляється, цю збірку культова російська письменниця склала спеціально для українського читача. До неї зокрема, увійшли знакові твори Рубіної - роман "Синдром Петрушки", а також оповідання, написані в останні роки. "Бабка", "Душегубиця", "Циганка", "Яблука з саду Шліцбутера". Всі вони з'єднані "золотою ниткою" - чи то українських реалій, а чи героїв, подій і міст, описаних у цій колекції текстів. До речі, такий дружній жест щодо України та українців у письменниці, що мешкає в Ізраїлі, не з доброго дива, адже у неї самої - українські корені. Народилася вона в сім'ї художника Іллі Давидовича Рубіна (родом з Харкова) і вчительки історії Рити Олександрівни Рубіної (родом з Полтави), а чоловік - художник Борис Карафелов (родом з Вінниці) - постійний ілюстратор її творів.

Читайте також: Чиє обличчя у війни? Рецензія

Ну, а всередині самої книжки так само все як завжди. Знайома інтонація, класичні ходи і виходи сюжетного життя-буття. У "Синдромі Петрушки", наприклад, герою треба терміново продати квартиру в Самарі, натомість в оповіданнях вже точно Харків. Здавалося б, що таке це місто? Чехов його жартома з Римом порівнював, мовляв, не Венеція; Маяковський вщент у ньому програвся на більярді, а ось у Рубіної звідси сімейна сага початок бере. Принаймні, у її героїнь – точно, особливо, коли про діда-художника мова. "Он увез бы ее в Харьков, где она точно так же родила бы двоих детей, и мыла гречку, и раскатывала мацу". В принципі, як виявляється, все саме так і трапилось, про що в "Золотій нитці" вигаптовано чорним по-російському. Для українського, нагадаємо, читача.

Илья Риссенберг. ИноМир. Растяжка. - М.: Новое литературное обозрение, 2016

Світ у збірці харківського поета, який нещодавно отримав "Російську премію", цього разу дійсно зависнув на розтяжці воєнних буднів, будучи розсмиканий на цитати з мирної грибниці світової культури. Якщо перерахувати всі ідіоми військового часу, які зустрічаються буквально в кожному вірші цієї книжки – усі ці "блокпости", "розтяжки" і навіть "Іловайський котел" - чи повірить читач, що автор пише "біблійну" драму свого часу? ""Только не Лот обернулся асфальт / К тылу Содома смолою резины / Десять за тезвины лет фестиваль / Кто там АУ разве Арт Украины".

Раніше у Рісенберга були тільки аналогії, ремінісценції та алюзії, а тепер світ навколо нього змінився. "Дух телогрейки в оков/пах Б-га Видит меня вода / Город мой трогательный ах ковга имечко не беда". То що ж сказати про життя харківських архетипів, з яких нині складається ретроспективний огляд поетичних військ? Що виявилося, за Бродським, довгим? Що Хлєбніков, який написав у Харкові кращі зі своїх поем, чимало наслідив в цій книзі?

Чи що редукція "Б-га" в автора сьогодні римується тільки з "бггг" в Інтернеті? У будь-якому випадку, передмова недаремно застерігає, що це не концептуалізм, і Рісенберг не називає речі. Він чекає, коли вони наблизяться до нього, як новини з донбаського фронту, і тоді вже намагається втиснути їх у контекст біблійних притч індустріального часу.

Андрухович, Прохасько. Сузір'я Курки. – Л.: Видавництво Старого Лева, 2016

У цій чудовій книжці, зробленій ніби як для дітей, але цілком "дорослими" авторами, живуть малі Орися з Марією, а також весь довколишній світ з його видавничими інтригами. В якому тато – лісник, а мама – "зануда, бо їй наше дике життя не підходить".

Образ тата цілком відповідав би першому з авторів, вказаному на обкладинці Прохаську, який за фахом ботанік і завжди любив писати про ліс, а маму уособлював би другий, тобто Андрухович, що несподівано змінив стать за "європейським" покликом душі. Утім, не все так просто ані з видавцями, ані з авторами, тому ще трішки побудемо в Україні.

Читайте також: То було до АТО

Тож через те, що з імен-брендів на обкладинці книжки стоять самі лише прізвища, усі наші "авторські" аналогії летять шкереберть, оскільки це зовсім не ті автори. Відповідно, дочка і колишня дружина, якщо цікаво, тому далі краще просто читати, а не будувати родинні демонології.

Крім, того, у "Сузір'ї Курки", все одно присвяченій "нашим бабкам, бабцям і бабусям", вистачає не менш цікавих, літніх людей та інших родичів з історії літератури. Наприклад, тутешні Зелінський і Кулінський - немовби Іван Іванович і Іван Никифорович, що, як відомо, посварилися у Гоголя, але розмови у цих галицьких стариганів цілком інтернаціональні. Як у прозі східняка Павла Вольвача. "Поясницю скрутило!" - мало не плаче Зелінський у книжці Прохасько і Андрухович. "І давлєня", - озивається бабця біля під'їзду з роману Вольвача. Про що це свідчить, крім того, що саму книжку можна рекомендувати будь-якій віковій категорії читачів? Мабуть, про те, що ніколи не варто забувати про своїх ближніх, старих і немічних, бо іноді вони можуть стати в пригоді навіть "дорослим" і "уславленим". Наприклад, написати про себе книжку, як у даному успішному випадку.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
  • Igor25 Igor25 7 червня, 10:50 Згоден 0 Не згоден 0 якась незрозуміла стаття. Намішали українських та перекладених книг,і навіть не вникнувши, обізвали всі разом "російським чтивом, перекладеним для нашого споживача – тобто, українською". Будь ласка, готуйте матеріали уважніше. відповісти цитувати Дякуємоспам Igor  Bondar-Tereshchenko Igor Bondar-Tereshchenko 7 червня, 14:12 Згоден 0 Не згоден 0 Читайте спершу назву, а потім процитований Вами підзаголовок. В огляді мова про "нові", а також "незвичайні перекладні книжки", які ніхто "всі разом" не "обзивав". Будь ласка, будьте уважніші в оцінках. цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції