Топ-5 українських книжок 2016 року, які варто почитати

Тексти, що зворушать, розсмішать і подарують невимовну, але прекрасну печаль.

Оглянувши оком уявну полицю всього прочитаного за рік, насправді важко вибрати кілька  художніх текстів сучасної української літератури, які можна з впевненістю назвати найліпшими за 2016 рік.  Спочатку я планувала написати про десять книжок, але зрештою вийшло п'ять. Що робить ці видання насправді ще більш цінними для власної бібліотеки.

Андрій Бо
ндар. І тим, що в гробах

Андрій Бондар. І тим, що в гробах
slavpeople.com

Скажу правду, ця книжка мені сподобалася з самого початку – це означає, що з обкладинки і першого слова. Передмови я традиційно залишаю на кінець, щоб мати "чисте" враження про текст. Так от, відкривається вона цитатою Еріка Кантони, форварда "Манчестер Юнайтед". Поза самим змістом слів, причаровує це ім'я і той факт, що фрази футболістів не очікуєш побачити в епіграфі до більшості книжок. Крім хіба що англійських.

Прочитала я "І тим, що в гробах" за кілька годин. Якраз тоді у Facebook вирувала чергова паніка через слова Путіна про можливий наступ. Я ж обрала компанію цих невеликих оповідань, нешумного скверу й сутінкового ще літнього серпня. На контрасті з тим онлайн-пеклом мені здалося, що я просто під'єдналася до життя. Незважаючи на купу "гробів" у тексті.

Тоді подумалося, що ця книжка припаде до душі далеко не всім. Вона доволі різножанрова (є, наприклад, сюжетні маленькі історії, а є й інтерпретації відомих віршів). Вона дуже суб'єктивна і всуціль складається з особистих рефлексій. А з таким набором характеристик її зрозуміє лише той, хто вміє слухати музику й реагувати на напівтони.

Випадкові ж або ні (само)спостереження Бондаря – не надмірно, але жорстокі, в'їдливо саркастичні. А ще сумні, бо "жарт людського існування в тому, що єдине світло в кінці тунелю – це світло пологового кабінету".

У них багато смерті, такої органічної і життєвої, як би парадоксально це не звучало. Знаєте, яку головну фразу я підхопила з цього доволі афористичного тексту? "Динамівцями помирають". Кожного разу, як приходжу на стадіон, порожній чи переповнений, і бачу вихід нашої команди, одразу ці слова спадають на думку: є речі, люди і явища, які з тобою будуть до кінця.

(Раптом вам здалося, що в книжці багато футболу, то – ні).

Таня Малярчук. Забуття

Роман "Забуття" Тані Малярчук
vogue.ua

Страшно бути забутим. І якщо героїня роману, наша сучасниця, поводиться так, що з нею таки це має статися, то інший персонаж цього ж роману робить за життя вчинок, який мав би увічнити його в пам'яті українців – та не складається. Йдеться про В'ячеслава Липинського, поляка за походженням, який вирішив стати українцем і фактично приніс себе у жертву цій нествореній державі, як би це пафосно не звучало. Сталося так, що від нього майже відмовилася сім'я, а от українці так і до кінця не прийняли. Історія надзвичайного невдахи в інтерпретації Малярчук настільки далека від шкільного дидактизму, що не зможе не зачепити. Навіть якщо вам обридли оповідки про стражденний український народ.

Частина книжки, в якій Малярчук, здається, пише про власне alter ego, із історії кохань перетворюється на історію хвороби. Це дуже болісний досвід, який, не впевнена, що захочеться пережити кожному, хоч і через паперові сторінки. Власне, саме героїня витягає Липинського назовні, захопившись його життям, копирсаючись у його історії. Поступово пошуки стають одержимістю, вона починає розривати зв'язки із життям: зачинятися в своїй квартирі й у своїй голові. Сюжетно історія закінчується нічим, розв'язки так і не трапиться, а після останнього слова читач залишиться зі своїми переживаннями, в яких годі й шукати крапку.

Для мене ця книжка стала своєрідним надгробним пам'ятником Липинському, який увірвався в ХХ сторіччя з романтичною ідеєю створення нової держави, а зрештою прохворів все життя – своїми думками і туберкульозом. Могила нещасного була зрівняна із землею трактористом за пляшку горілки. Однак завдяки тій дівчині, що однією ногою вже перебувала в забутті, він отримав іншу могилу – символічну.

Андрій Любка. Кімната для печалі

Андрій Любка. Кімната для печалі
Українська правда

Це збірка оповідань, об'єднаних сумом. Вони різні за локацією, за часом і персонажами – помандруєте за печаллю до інших країн, епох і людей. Вибачте за тривіальне порівняння, але ці зібрані тексти схожі на асорті шоколадних цукерок – усі зі своїм смаком.

"Кожен, хто має душу, хоче час від часу побути на самоті", – каже ця книжка. Не можу не погодитися й не піддатися красивій метафоричності мови.

Такі збірки – наче якісний список добірних пісень. І я раджу саме цей: він стане гарним саундтреком до вашої печалі. (Окремо варто відзначити обкладинку – вона бездоганно вишукана у своїй темньо-синій простоті).

Роман Кешеля. Родаки

Дмитро Кешеля: Родаки
ТСН.ua

Безперечне відкриття цього року. Я очікувала магічного реалізму від Малярчук й не натрапила на нього. Але він прийшов до мене із Закарпаття, з абсолютно неймовірною, карколомною місцевою говіркою.

Якщо описати сюжет роману як пригоди хлопчика Митрика (шибайголови і знаного бешкетника) в селі і його стосунки з родиною і однолітками, – ви подумаєте, що це стандартна дитяча книжка. Якщо переповім розмови його баби й діда, то здасться, ніби то "Кайдашева сім'я" на новий лад. А коли почну писати про міфологічні впливи, то подумаєте – чергова казочка. А до всього ж цей роман – ще й сатира на радянську владу. Така, що ви страшно реготатимете, як почитаєте про ув'язнення і першотравневі демонстрації.

Я не знаю, чи справді так було, але з тексту видається, що Закарпаття при "совку" жило у своєму світі, бо просто не змогло прилаштуватися до нових порядків. І оригінальність людей рятувала їх від навколишнього абсурду. Сміх від прочитання не лишає по собі якесь безглузде недолуге відчуття. Він озброює.

Марк Лівін. Бабине літо

бабине літо. марк лівін
Litcentr

Цей короткий роман – швидкоплинний, як саме літо. Наче один дмух на кульбабу. Натомість лишає по собі оту сентиментальну дрібку солі, що буде час від часу подразнювати спомином про нього.

Разом із головним героєм – хлопчиком Жданом – ми їдемо до дідуся й бабусі. Розважаємося, граємо у футбол, знаходимо друзяк, насолоджуємося літом і дізнаємося, що батьки розлучаються.

Це книжка про те, що все минає і минається. Вона, звісно, сумна, але як визнавали тисячі письменників: ніщо не може бути красивішим за печаль.

Ось такі п'ять книжок 2016 року, які мене вразили. Свої описи я б могла приправити критикою. Але давайте ложку дьогтю ви вже шукатиме наодинці з текстом.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: