До збірки "полеглих" у ній віршів увійшли найвідоміші твори Ліни Костенко з різних періодів творчості.
Щодо інтимної назви цієї збірки – "Ліна" – її видавець зауважив, що це "натяк на лірику і ніжність", і що, мовляв, у нашій культурі бракує частотності цитувань, тому, коли ми щось хочемо процитувати, то цитуємо або з радянських фільмів, або з російської літератури. Натомість Ліна Костенко – остання з епічних поеток – якнайкраще надається до цитації.
Утім, чи цитують? "Де ж мого слова хоч би хоч луна?" – питається авторка "300 поезій", і згадується при цьому самий лише Тарас Шевченко: "Нас тут триста, як скло, товариства лягло".
Хай там як, але до збірки "полеглих" у ній віршів – "найповнішого вибраного поетеси за часів Незалежності" улюбленої української авторки кінця другого-початку третього тисячоліття – увійшли найвідоміші її твори з різних періодів творчості – від ранньої поезії до сьогодні, а також уривки з романів та поем.
"Поет не буде ширмою для вбивць…", "Берестечко", "Маруся Чурай" – тодішня Ліна Костенко сприймалася за розум, честь і совість нашої епохи. Натомість сьогодні у гіпертрофованій повазі до шістдесятників вчувається щось ірраціональне. "Мені здається, що ця книжка має бути в кожній родині", – фантазує видавець "300 поезій", і навряд чи з якихось ідеологічних причин, адже віра у націонал-більшовизм тодішніх українських інтелектуалів у нинішній прагматичний час не витримує жодної критики.
Скоріше за все, у даному випадку спрацьовує магія імен і назв, якими зазвичай оперують патріоти-видавці, згадуючи ревізію морально-етичних цінностей, яка відбулася у далеких 1960-х роках.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!