Лікбез для початківців, для втаємничених – втіха. Рецензія

© Ukraine Is
Як можна навчитися писати романи  – дізнаєтеся із книжки "Як писали класики" Ростислава Семківа.

Нова книжка Ростислава Семківа "Як писали класики" виникла як підсумок його багаторічної лекційної діяльності. Університетський викладач літературознавства у Києво-Могилянській академії, де він продовжує читати відповідні профільні курси, у певний момент почав ділитися знаннями із ширшою аудиторією. Йдеться не лише про фахові філологічні розповіді, але й про досвід видавця і члена журі літературних конкурсів і премій, який є безперечно корисним і для зацікавлених у розширенні власного культурного бекграунду, і для тих, хто усвідомлює себе майбутнім письменником.

Читайте також: Для тих, хто в танку: інструкція до інформаційної війни. Рецензія

"Як писали класики" – розрахована саме на широку аудиторію тих, хто не мав нагоди у рамках вищої освіти дізнатися про чільних постатей і тенденції світової літератури ХХ століття. Однак це зовсім не означає, що "фаховим гуманітаріям" книжка буде нецікавою – аж зовсім навпаки. Бо ж, як пояснює сам автор у вступному розділі, таємниця літератури – у створенні особливого художнього світу, а також у мові й стилістиці викладу, у тому, як це написано, як сконструйовано. "Як писали класики" – нон-фікшн, але ці два аспекти тут цілком повнокровно втілені. Особливий світ – це той, де живуть і досягають успіху відомі письменники. Агата Крісті, Джордж Орвелл, Рей Бредбері, Курт Воннегут, Мілан Кундера, Маріо Варгас Льйоса, Умберто Еко – "сім самураїв" світової літератури, які стали персонажами цієї книги. Не всі вони належать до "елітарного" сегменту, проте до вищої ліги входять беззаперечно. Ба більше, кожен із них став об'єктом поп-культури. Що ж до викладу, то справді цікаво прочитати навіть про давно відоме, якщо про це хтось уміло написав.

“Цю ж книжку можна читати замість серіалу, на пляжі, в метро, і при цьому почуватися інтелектуалом на відпочинку.”

Оксана Щур

Структура книжки проста: крім вступного й підсумкового розділів, тут є сім частин, відповідно, про сімох названих авторів. У кожній із них йдеться про біографію і шлях до успіху письменника, про найяскравіші його твори, а також про метод письма. Більшість виклали свої напучування у спеціально написаних есеях або й книжках. А втім, це не означає, що такий самоаналіз об'єктивний і справді розкриває найсокровенніші таємниці ремесла. Тож критик Семків додає трохи власних висновків на підставі опрацювання загального корпусу текстів класика та супровідних матеріалів (відгуків сучасників, біографічних нарисів, підручників зі світової літератури…). Усе разом має стимулювати "молодих романістів" до праці. Запозичивши найкраще, керуючись міксом порад від тих, хто зумів заробляти власним письмом, майбутній письменник матиме набір рекомендацій щодо технічного боку справи і, можливо, теж стане багатим і знаменитим. Бо ж, як дізнаємося із цієї книжки, Агата Крісті надсилала рукопис все новим й новим видавцям, а за першу книжку отримала символічний гонорар (у перерахунку на сучасні гривні – десь тисячі з чотири), але це її не зупинило – як виявилося, правильно! А Льйоса так і був би одним із когорти модерністів, якби не написав роман про будні військового ліцею, де в юності навчався: першими оптовими покупцями стали викладачі цього закладу, які хотіли знищити наклад й уникнути сорому. Так книга стала бестселером. Професор Еко набув статусу літературної поп-зірки у зрілому віці, на той час досягши визнання в інших сферах. І так далі, головне – талант, праця і віра у власне покликання.

Читайте також: Чому українці досі без літературного "Нобеля". Блог

До речі, про працю й ремесло. Наскільки ефективні курси творчого письма і чи в принципі можна навчити когось писати? Ростислав Семків, який викладає на таких курсах, робить висновок, що навчити – це навряд чи, а от навчитися самому – цілком можна. Найперше, за прикладом успішних класиків, потрібно багато читати. Що ще? – це вже шукайте у книжці Семківа, ми спойлити не буду.

Додам натомість ще про родзинки. Автор тішить нас паралелями з українським контекстом: так, гонорари письменників багаторічної давнини він за можливості переводить у сучасні гривні, а пояснення деяких явищ доповнює прикладами не лише зі світової літератури (приміром, є тут і згадка про "український химерний роман" в стосунку до латиноамериканської прози). Шкода тільки, що він це робить не так часто, як міг би.

Читайте також: Україна у Франкфурті: яким він був, найбільший книжковий ярмарок-2016?

Ще одна особливість книжки – оригінальна верстка. Деякі слова й фрази підкреслено, обведено кружечком, виділено ще в якийсь спосіб. Це настільки вибірково, що напрошується висновок: імовірно, робив це не автор, а, верстальник. Зазирнути в помітки першого читача, спробувати знайти логіку – чи часто вам така нагода траплялася, окрім випадків, коли коментарі редактора на полях помилково потрапляли у фінальний текст книжки?

На завершення можна впевнено передбачити успіх видання "Як писали класики". Досі у нас такі книжки читали переважно в російсько- чи англомовних виданнях (це стосується і перекладів, і оригінальних посібників з копірайтингу тощо). Ті українські видання, які вже є (найчастіше перекладні), попиту очевидно не вдовольняють. Йдеться не тільки про читацький запит майбутніх літераторів, а про тих, для кого українська гуманітаристика заскладна, навіть коли написана легким стилем. Цю ж книжку можна читати замість серіалу, на пляжі, в метро, і при цьому почуватися інтелектуалом на відпочинку… Ну нарешті!

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції