Від Наполеона до Бандери. Рецензія

Сюжет роману не оминає  "білих плям" нашої історії і поволі наближається до сьогодення.

Грандіозний заспів до цього роману "Діва Млинища" Володимира Лиса, присвячений Наполеону, спроможний захопити і водночас здивувати – до чого тут Україна? Але автор-професіонал  знаходить в історії велетнів шпарину, з якої виростає сюжет його чергового захопливого роману. Граф Кочубей – варто з'явитися йому в оточенні імператора Олександра І, як оповідь завертає у потрібний бік. А там вже, як свідчить автор, справа рук, чи пак крил, вітрил і керма самого Провидіння. "Втручається тітка метафізика, – зауважує він. –  Стежте далі за тим, що вона витворятиме. Автор щосили сперечатиметься з нею, хоча й розуміє, що це марно".

І таким чином історія XVII століття, починаючи з таємного імператорського указу цілих вісім років не брати до царського війська рекрутів з волинських сіл, продовжується, паралельно відбуваючись у трьох місцях і з трьома персонажами. Наполеоном Бонапартом, який думав про свою Жозефіну, князем Адамом Чарторийським, який, засинаючи у Санкт-Петербурзі думав про Польщу і за полісько-горянського селянина Панаса Терещука, що так само в напівсні мріяв про свою Парасю. Чи варто казати, що небавом усі три сюжетні колії-марева зійдуться в цілком реальну дорогу до подальшої історії України? "Через двадцять шість років саме він, князь Адам, рід якого походив з Волинської землі, очолить уряд повсталої Польщі. Йому таємно допомагатиме граф Драницький, котрому належали Загоряни. Ця допомога згодом відіб'ється і на долі родини Терещуків".

Читайте також: Ми не змушені, невимушені - ми. Рецензія

А що відлуння цього "відбою" докотиться від XVII століття аж до новітніх часів, проминувши трагічний період 1940-х зі "стрибками" і "бандерами", і випірнувши в нашому сьогоденні – то вже можете не сумніватися. У такий спосіб історична драма перетворюється на справжній детектив, таємнича козацька мапа "французького" українця – на справжні скрижалі козацького роду, ну а загадкова Діва Млинища – на "колективний витвір сільської уяви".

До речі, метафізику цього явища – таємничої "примари", яка іноді являється мешканцям невеличкого поліського села Загоряни, що понад річкою Мережкою, так само "роз'яснено". Утім, чи додає це "ясності" стосункам героїв із їхньою власною долею, що тікає, мов пісок крізь пальці без будь-яких пояснень, маршрутів і мап?

"Святослав наблизився до постаті так, що остаточно зрозумів, — це таки жінка. І тут біла постать почала рухатись. Поволі, але віддалятися.

– Куди ж ти? – прошептав.

Кличе за собою? Там, у полі, чи в лісі, що бовваніє на обрії, комусь потрібна допомога?

"Зачекай", – подумки попросив Святослав.

Однак Діва Млинища (чи хто там) не спинялася. Святослав ішов і йшов за нею. Рухалася попереду і біла постать".

Отак поволі сюжет роману наближається до наших днів, не оминаючи урвищ у вигляді донедавна "білих плям" нашої історії й не спиняючись на вузлових станціях так само заборонених тем із всесоюзної скарбниці "дружби народів".

Володимир Лис. Діва Млинища. – Х.: Клуб Сімейного Дозвілля, 2016. – 368 с.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції