Як тебе не любити, Лобановський

© ТСН.ua
Такі фільми завжди залишають двоїсті почуття.

Переповнений Республіканський стадіон у Києві, тисячі людей розривають криком повітря і жадають перемоги улюбленої команди. Репортери вклинюються до гурту чоловіків, показують їх великим планом: суперечка між ними відбувається на підвищених тонах. Не можуть дійти згоди, скільки ж голів заб'є команда Валерія Лобановського "Баварії": три чи п'ять. Розмова гаряча, попри те, що всі впевнені в позитивному результаті. Згодом 102 тисячі вболівальників стають свідками історичної події. 102 тисячі – єдині в тріумфі. "Динамо" 1975 року здобуває Суперкубок УЄФА.

Це один із епізодів стрічки "Лобановський назавжди" про легендарного радянського й українського футболіста і тренера. Стрічки, яку дивишся з одним риторичним питанням: "Чому зараз все не так?". Вона б'є в саме серце, сипле сіль на рану і маніпулює найсокровеннішим бажанням – повернути "золоту добу" столичного клубу.

Творці фільму представили його як документальний: в основі – архівні матеріали, розповіді журналістів, колег Лобановського, футболістів, функціонерів і відомих шанувальників "Динамо". Часом пафосні, часом дотепні й смішні коментарі перемежовуються з документальною зйомкою як власне матчів, так і тренувань, виступів, прес-конференцій героя стрічки.

Читайте також: Телевектор "Століття Якова"

Один із чорно-білих кадрів вихоплює одутлий, переповнений тролейбус: такі, мабуть, їздили в 60-х. Із нього ледь не вивалюються люди. Піднесений голос диктора звучить наївно і дещо навіть смішно: розповідає про ажіотаж перед грою "Динамо". Камера фіксується на стадіонних сходах, на безперервному рухові міріад ніг глядачів. Уже на трибуні кілька жінок розповідають журналістам, що приїхали на гру з передмістя Києва: чекають на голи.

Ці натовпи вболівальників не можуть не вражати: сотні тисяч на Республіканському позаздрить кожен з тих, хто зараз ходить на стадіони в Україні. Фільм показує, як футболом хворіли всі: діти, підлітки, літні, молоді. Та й жінки ламали гумористичні стереотипи.

І однією з головних причин цього захоплення грою був Лобановський, який примушував футболістів фізично страждати на тренуваннях, дозволяв собі зухвало поводитися з московськими спортивними чиновниками, виводив команду до престижних турнірів і, зрештою, зробив символ Києва справді славетним клубом – і сам став символом міста.

Читайте також: "Українські шерифи". Фільм, через який можна потрапити до Нарнії

У певний момент навіть закрадається думка, що нам через футбол хочуть показати життя в "совку" радісним, безтурботним і щирим – адже тоді люди вміли вболівати "по-справжньому", а футболісти – грати ледь не до останнього удару серця. Знаєте, як в тому міфі про "ковбасу за 2.20", тільки замість цього сумнівного напівфабрикату – людські почуття, які вивищуються у своїй безсумнівній кращості (звісно, в порівнянні з "бездушністю" сьогодення та його футболом зірок на суперкарах). Особливо це відчуття посилюється, коли 80-і змінюються зубожілими 90-ми: оператори вже нічого не приховують і показують фанатів у всій їхній красі. Ви ж пам'ятаєте, на який одяг тоді вистачало грошей? Так, оці всі великі светри зі страшними візерунками, спортивні, ніби розтягнуті, куртки. І неодмінний атрибут – алкоголь як запорука вдалості матчу, незважаючи на результат.

Але будемо сподіватися, що мети поностальгувати власне за СРСР у творчої команди не було. Просто зійшлися разом дві епохи – загальна й особиста.

Зрештою, фільм і без цього вийшов дуже емоційним і суб'єктивним. Саме це не дозволяє назвати його суто документальним, бо документалістика все ж претендує на певну відстороненість. Шлях Лобановського видається протягом усього часу блискавичним (хіба що перервою була  робота в арабських країнах), ніби шлях надлюдини. Російський режисер Антон Азаров та сценаристи стрічки показали ідеального динамівського тренера: він навіть зміг врятувати нібито "безнадійну" команду 97-го року. Після чого були не тільки перемоги в українській першості, а те, що досі тішить глибоко в душі всіх киян: розгромна поразка "Барселони".

Читайте також: Українська "Незламна" проти російської "Битви за Севастополь": знайди 10 розбіжностей

Такі стрічки завжди залишають двоїсті почуття. Із одного боку, неможливо не захоплюватися талантом Лобановського, його науковим підходом до гри – на той час новаторським і справді прогресивним. Він мотивував команду багато працювати і боротися. З іншого боку, надмірна ідеалізація робить із нього недосяжну "панацею" від усіх бід. Ніби його уявне повернення могло б вирішити проблеми сучасної команди. А саме такі думки звучали від багатьох глядачів, що встигли переглянути стрічку під час кінофестивалю "Молодість" у жовтні.

Неможливо не відповісти таким мрійникам набридливим трюїзмом про те, що кожен є продуктом свого часу. Завдання нових поколінь – не осоромити здобуте ім'я і зробити те, що свого часу зробив Лобановський – запропонувати світові щось нове. А як він втілював у життя мрію мільйонів – дивіться в кінотеатрах з 1 грудня.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції