Оберіг – дарунок рідної землі

Оберіг – дарунок рідної землі

Фото: sumno.com

Не варто привозити обереги з-за кордону – скоріш за все, вдома вони будуть безпорадними.

Наша планета – жива істота, і, як все живе, вона має свою природню пульсацію. Ці коливання відбуваються в різних місцях Землі з різною частотою. Тому ми такі різні, і продукти харчування у нас різні, і мови у людей в різних географічних широтах різні. Адже мова це теж коливання – голосових зв'язок.

Коли вібрації входять в резонанс, виникає гармонія. Резонанс – це основа музики. Без резонансу її б не було. Але є й дисонанс – це коли частота коливань не співпадає. До чого це приводить? Роздратування, а часом може виникнути і головний біль чи інші хвороби, якщо довго буди в таких конфліктуючих вібраціях.

Розуміючи це, неважко зробити висновок, що обереги з чужих країн навряд чи будуть для нас корисними. По-перше, матеріал, з якого вони виготовлялися, дала та земля, вібрації якої відмінні від нашої. По-друге, що в них вкладав майстер? Перш за все, енергію. Але чи буде резонувати з нами енергія іншої культури? Питання спірне.

Тому справжнім оберегом для українця можуть бути традиційні для нас символи – ті, що зустрічаємо на старовинних вишивках, писанках. Наприклад, алатир (восьмикутна зірка) – універсальний оберіг, який є і на вишиванках, і на куполах церков. Його ще називають Різдвяною зіркою, з якою ходять колядники на Коляду – свято народження нового Сонечка.

Алатир, вишитий на чоловічій сорочці / Фото: sloboganka.com.ua
Я ношу такий оберіг у вигляді кулона. Можу сказати, що з того часу, як його наділа, а це вже шість років, моє життя стало більш гармонійним і захищеним. Від кого? Ну, наприклад, мені за цей час ні разу не дошкуляли п'яниці, як це було раніше. Часом здається, що алкогольно залежні люди перемістилися на іншу планету, вони просто не потрапляють мені на очі. Хоча я знаю, що їх у нас дуже багато. Можливо, знову ж таки, вся справа у вібраціях. Кулон алатир має високочастотні вібрації, а п'яні люди – низькочастотні. І ми опинилися ніби на різних поверхах системи під назвою життя.

Я не проти й закордонних оберегів, вони теж можуть проявляти захисну силу для українця, але в певних обставинах. Якщо українець, наприклад, довгий час проживає в іншій країні і його вібрації поступово починають входити в резонанс з цією місцевістю. Оберег може його "покликати". Буває, коли йдеш повз вітрину магазину – і раптом якась річ впадає в око, починаєш оглядатися на неї, хочеш підійти ближче, взяти в руки. В цьому щось є. Завжди треба прислухатися до своїх внутрішніх відчуттів – моя річ чи ні, що виникає в середині – тепло чи холод?

Наші предки вважали, що все навколо живе, тому що людина у будь-яку річ може вдихнути свій дух, тобто одухотворити. Навіть камінь.

До речі, у мене цікава історія трапилася з каменем років п'ять тому. Я жила тоді в Криму, відірвавшись від своєї малої батьківщини – Вінниччини. Трохи сумувала за домом, нашою природою, прісною водою річок і озер. Але вже була сильна зав'язка на кримській землі, яку не так просто було покинути. Так от, якось я брала участь у Слов'янському фестивалі до свята Купала, який проходив у Києві в одному з санаторіїв Пущі-Водиці. Я з великою насолодою плавала в прісному озері, вдихала запах води, землі, який здавався мені п'янким, бо був рідним. Виходячи на берег, я підхопила простий камінчик і сказала йому, ніби це була жива істота: "Я забираю тебе з собою в Крим. Відтепер ти – мій зв'язок з цією землею. Якщо хочеш сюди повернутися, зроби так, щоб і я повернулася. Тоді я тебе віднесу назад на цей берег". Пройшло трохи більше ніж півроку – і мене несподівано запросили в Київ на роботу. В Криму на той момент позакривалися всі мої справи, і я легко переїхала та так само легко вписалася в життя столиці. А камінчик той, як і обіцяла, повернула на місце.

Ця історія показує, що варто до всього ставитися, як до живого. Якщо у ваші руки потрапив якийсь оберіг чи сувенір з іншої країни і він вам дуже подобається, раджу його очистити всіма стихіями – водою, вогнем, землею, вітром (обкурити травами, димом). Після цього можна вдихнути у нього свій дух – зарядити словом (як я розмовляла з каменем). Можливо, після цього він почне резонувати з вами. Але все ж таки не забувайте про своє, перевірене віками, те, що вийшло з цієї землі – і несе її заряд. Ви заряджені так само. З таким оберегом ви стовідсотково порозумієтеся.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація