Ставайте "ненормальними"

© прес-служба каналу "1+1"
Раніше марафонці здавались мені "ненормальними". Тепер я теж бігаю – і раджу це усім.

Наступної неділі жителі Києва поділяться на два табори – на тих, хто нарешті дочекався Wizz Air Kyiv City Marathon, і тих, хто буде обурюватися перекриттям міста на півдня. Раніше я належала до чисельної другої групи, і злегка дивувалася тим "ненормальним марафонцям". Тепер "ненормальною" стала сама я. Це вже буде моя четверта, "половинка" (21 км) цього року. І не остання.

Все змінилося рік тому. Почалося з того, що ми з колегами приєдналися до благодійний забігів на марафоні. Це забіги, коли реєстраційний збір з учасників йде не на покриття витрат організаторів марафону, а на якусь добру справу – тоді йшлося про порятунок хворих дітей.

Ми не лише просили людей - наших друзів і глядачів - перерахувати гроші, але ще й планували пробігти самі - хоча б "благодійні" 2 кілометри. Щоб хоч якось підготуватися, за кілька тижнів до старту я вирішила трохи потренуватися на дачі, бо добре пам'ятала, що в школі ніколи не могла здати норматив "два кілометри". В спортклубі, куди я регулярно ходжу останні шість років, на доріжці я могла хіба що походити. Бігати не любила ніколи. Спершу я осилила пробіжку в 1 км 200 м. Проте дуже собою пишалася. Хоча я навіть бігла в неправильному взутті – в мене не було спеціальних кросівок, на що одразу мені вказали користувачі "Фейсбуку", коли я похвалилася фото. Після того першого забігу я публічно пообіцяла зробити пробіжки регулярними, що мене дуже стимулювало не кидати цю справу – бо ж я дала слово. Допомагали також прості та розумні програми для бігу, що можна завантажити на будь-який смартфон (я користуююся Runnkeeper), які точно вимірюють вашу швидкість, дистанцію і ваш прогрес.

Марічка Падалко_2
прес-служба каналу "1+1"

Впевнена, що багато людей, читаючи цей блог, можуть подумати, що в принципі ідея почати бігати є непоганою, але в кожного знайдеться безліч причин "чому "ні". В мене їх теж було чимало. Найголовніше "відмазка", через яку я ніколи раніше не розглядала біг як спосіб підтримувати форму та здоров'я, це мій щоденний графік: підйоми о 4:45, ефіри, потім - школа, садок, діти, їхні гуртки (на сьогодні їх 12 на тиждень). Під вечір я просто падала з ніг від втоми. Одна справа в обід в залі поприсідати, повіджиматися, інша – бігати. Ну, принаймні, мені так здавалося.

Проте дві людини повністю розірвали в моїй голові цей шаблон. Це - ведучий "Сніданку" Анатолій Анатоліч та редактор ранкового мовлення Антон Степюк. Теж не досипаючи, вони багато і активно бігали і добре виглядали. Всім, хто почувається занадто "втомленими", як я раніше, щоб "ще й бігати", одразу скажу, що з бігом я стала більше відпочивати. Поясню чому. Вам знайоме те відчуття, що ваше життя - це суцільний недосип, втома, роздратування і неспокій? В такі періоди ми часто не можемо зробити елементарного - розслабитися і міцно поспати хоча б той час, який можемо собі дозволити провести в ліжку в обіймах з подушкою. Так от, після пробіжок вперше за 17 років роботи на телебаченні я почала безтурботно спати - без страху не почути будильник і спізнитися на ефір.

Читайте також: Як перемогти стрес: шість головних кроків

Біг - це найдоступніший фітнес з усіх точок зору. Найбільша витрата - це кросівки. Найбільший виклик - регулярність. Біг починається не на доріжці, в парку чи на стадіоні. Він починається в твоїй голові, зі щоденних переговорів із внутрішнім "я": "Бігти? Та ні, сьогодні холодно/жарко/дощ/свій варіант - краще завтра", "вставати? так… та ні, краще ввечері вже. Тоді точно побігаю. Можливо…" Не дарма кажуть, що найважча частина будь-якої дистанції - це шлях від ліжка до дверей квартири. Але якщо ви його таки долаєте, кожен раз, абсолютно кожен, ви отримуєте в нагороду відчуття перемоги над собою і гарантований настрій. Це наркотик. Ти точно знаєш, що в якому б стані ти не був "до", "після" - тебе хоч до рани прикладай.

“Кожен раз, абсолютно кожен, ви отримуєте в нагороду відчуття перемоги над собою і гарантований настрій.”

Це була для мене одна з мотивацій бігати вранці у вихідні. Мій чоловік, якщо йому не на роботу і не відводити дітей в школу і садок, дуже любить вранці спати. І не лише мій чоловік. Як написала колись одна з моїх подруг у "Фейбуці": "Вранці вигляд сплячого чоловіка завжди викликає почуття гендерної нерівності". В першу чергу це стосується родин, де є маленькі діти, які все одно рано прокидаються, потребують догляду, гарячий сніданок і спілкування. У чоловіків на пропозицію підвестися вранці з ліжка у вихідний і взяти участь в житті родини є два варіанти відповіді. Перший варіант: "Кохана, сьогодні ж субота!" Другий - ще більш обурливо: "Кохана, сьогодні ж неділя!!!!" Дівчатам можу не описувати відчуття, коли таке родинне "сонце" встає у цей визначний день, тобто у вихідний, десь під обід і трохи дивується, чому ти вже не так яскраво сяєш під його променями.

Так ось, коли я почала вранці у вихідні бігати, поки всі сплять, мені все стало "фіолетово" - в хорошому значенні цього слова. Після 10 кілометрів і тієї кількості гормонів хорошого настрою, що виробляється під час бігу, мене перестали хвилювати будь-які дрібниці, які здатні "завести" будь-яку жінку. Спить чоловік? Та нехай ще спить! Є час зробити щось корисне. Поїли діти "правильний" сніданок? Добре. Не поїли? Не страшно, поїдять в обід! Прибратися треба? Звісно! Зараз все приберу, бо стільки енергії після бігу, що вже не знаєш куди її діти. Справедливості заради скажу, що ця історія втратила актуальність, коли чоловік почав бігати разом зі мною. І це величезна підтримка, бігати "з кимось". Коли в тебе є домовленість на пробіжку з іншою людиною - твої "перемовини" зі своїм внутрішнім я скорочуються до мінімального діалогу. "Бігти? - Так! Я ж пообіцяла".

Марічка Падалко
run-and-travel.com

До появи в мене партнеру з бігу велике натхнення та мотивацію я отримувала, читаючи блог киянки Юлії "Run-and-Travel". Вона, з одного боку, дуже досвідчена, з іншого - гарно пояснює все для таких "чайників", як я. На свій перший забіг тоді, рік тому, я причепила номер на спину, а не попереду, не знала, як правильно розташувати чіп, який вимірює твій час на офіційному старті, не підозрювала, що під час бігу на довгі дистанції треба обов'язково підгодовуватися солодким і не одразу їй повірила, що скоро на моїй взуттєвій полиці в мене будуть суцільні кросівки, бо інше взуття втратить свою актуальність.

Але найбільше в цьому блозі мене захопила ідея поєднувати участь в пробігах і подорожі. Корисне з приємним. Зокрема, я роками не наважувалася з'їздити до Полтави. Приїхати до міста свого дитинства (там жили мої бабуся і дідусь, яких давно вже немає) і просто там ностальгувати, мені здавалася дуже сумною подорожжю. А от пробігтися добре знайомими вулицями з хорошим настроєм - а під час бігу іншого не буває, - це зовсім інша справа! Тепер в мене є мета пробігти півмарафон в Європі, де я теж не була дуже давно. Тож якщо шукаєте натхнення і поки не знайшли собі партнера, спробуйте його знайти у тих, хто вже надихнувся і ділиться цим з іншими.

А поки всі мої думки про 9-те жовтня і те, в чому треба бігти, коли на вулиці +5, адже поки у мене був виключно "спекотний" досвід.

Закликаю усіх приєднатися до цього забігу, який стартуватиме о 9:30 цієї неділі, 9 жовтня. Ми бігтимемо заради здійснення мрії 11-річної Софійки Жиліної з Донеччини. Батькам дівчинки потрібно зібрати кошти на операцію на ніжках, щоб вона могла нормально ходити, пішла вчитися та мала шанс у майбутньому стати телеведучою, адже це її заповітна мрія.

Детальніше про умови благодійного забігу "Здійсни мрію" та про історію Софійки Жиліної читайте тут https://ubb.org.ua/uk/project/2523/#tabs-1. Приходьте, біжить і допомагайте. Кожна гривня важлива, здоров'я кожного - безцінне.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції