Відчуй себе винним

© Getty Images
У провалі нашої збірної на Олімпійських грах в Ріо немає нічого дивного – спорт в Україні вмирає.

XXXI-ті Олімпійські ігри в Ріо-де-Жанейро завершені. Із прогнозованим для нас результатом – найгіршим за всі роки незалежності. На ці Ігри ми делегували найменшу кількість спортсменів – 206, здобули найменше медалей – 11 (серед них тільки 2 "золота").

Провал? Катастрофа?

Так, це провал і катастрофа. Та не варто ойкати і дивуватися, адже іншого результату було годі очікувати. Останні 25 років олімпійський спорт в Україні вмирав. І продовжує вмирати, тож далі буде лише гірше. Це не нагнітання, а проста констатація.

Давайте краще візьмемось за нашу улюблену справу – пошук винних. Ми ж це любимо, ну будьмо чесними.

Може, в усьому винен міністр спорту? Міністерство молоді та спорту Ігор Жданов очолює від грудня 2014-го. Ба більше, він виявився одним з небагатьох міністрів, хто втримався на своїй посаді після перезавантаження Кабміну навесні цього року. Півтора роки на посаді, часу ніби вдосталь, щоб навести лад у вітчизняному спорті. Але чому ж тоді перед Олімпіадою лунали відверті заяви гімнаста Верняєва про нестачу елементарного – бинтів, пластирів, медикаментів для тренувань та змагань? Чому усім спортсменам до відльоту в Ріо ніхто не пояснив, що російська пропаганда – це погано? І чому сам Жданов після з інтерв'ю наших олімпійців "Росії-1" в кращих традиціях "міністра "Фейсбука" відреагував на скандал аж у коментарях під одним зі своїх постів?

Чому українську офіційну делегацію звинувачують у присутності в Ріо так званих "бенкетників" (чиновників, які за державний кошт їдуть на інший кінець світу, а там не незрозуміло чим займаються), а міністру немає що відповісти?

Але на ці та ще безліч незручних  "чому" Жданову ніколи відповідати, у нього час важливих фотосесій – на тему виключно перемоги.

Зустріч Олега Верняєва у Борисполі_4
УНІАН
Ігор Жданов з олімпійським чемпіоном Олегом Верняєвим

А, може, це провина президента НОК України – Сергія Бубки? Історії "з душком" про Сергія Назаровича почали гуляти в медіапросторі ще задовго до старту Олімпіади. До цього додається ще історія з його колишнім тренером – Віталієм Петровим. Подейкують, у них був конфлікт, а коли у 2005 році Бубка очолив вітчизняний НОК, то зробив все, щоб Петров не тренував в Україні. Тренер подався на заробітки, і зробив росіянку Ісинбаєву чемпіонкою Олімпіади-2008, італійця Джубеліско – чемпіоном світу. А на Іграх в Ріо подарував щастя місцевій публіці: його вихованець, Тьягу да Сілва, сенсаційно виграв "золото". Хоча із таким тренером хіба доречне слово сенсаційно?

Загалом від часів головування Бубки в НОК Україну в пошуках кращої долі, залишили понад 400 спортсменів-олімпійців, тренерів та масажистів. Чому їх не намагався втримати наш НОК на чолі з легендарним керівником?

“Варто усвідомити і прийняти те, що у провалі української олімпійської команди в Ріо винен кожен із нас.”

До речі, з Олімпіади Бубка повертається не з порожніми руками. Офіційний сайт бадьоро рапортує, що Україні дістанеться гімнастичне обладнання Ріо. Добре, хоч вживане, але якісне тепер буде. Було би тільки кому на ньому тренуватися до наступних Ігор.

У червні 2016-го, коли у Міжнародному олімпійському комітеті голосували за відсторонення легкоатлетичної команди Росії від Олімпіади в Ріо, один-єдиний голос був проти. Ми б, можливо, так і не дізналися, кому він належав. Аж тут допоміг російський спортивний чиновник, який перед наступним голосуванням – за відсторонення усієї збірної РФ – прямо заявив: "Бубка з нами".

А, може, в усьому винні вітчизняні федерації і тренери? Приміром, Федерація греко-римської боротьби, яка чомусь не помітила, хто судитиме поєдинок за "золото" Жана Беленюка. Збиралися наче протест подавати, але щось давненько вже нічого з цього приводу не чути.

Зате в Міжнародній федерації боротьби усе помітили. Після завершення Ігор там прийняли рішення відсторонити Темо Казарашвілі за сумнівне суддівство до завершення розслідування.

А де був головний тренер веслувальної збірної, коли Юрій Чебан відстоював своє право на фінал і, як виявилось, на "золото"?

Читайте також: Хто перший після Ріо?

Хоча, може, в провалі винні українські журналісти? Останні роки наші ЗМІ про спорт повноцінно згадують раз на чотири роки. Могли б і кожні два роки, але зимові Олімпіади у нас вже традиційно із гаслом: "Нам би хоч одну медальку здобути". Кожні чотири роки загоряються нові зірки, але вже за кілька тижнів їхі імена успішно забуваються. Не кажучи вже про те, що немає жодних розслідувань, жодної боротьби проти корупції у Міністерстві спорту, про яку так кричать, але чиї обличчя ніяк не наважуються озвучити. Легше щодня кричати про корупцію у владі та політиці, забуваючи, що проблеми у спорті – їхній закономірний наслідок.

Та, може, все ж таки винні наші вболівальники? Які, в унісон з журналістами, не бачать тотальних проблем у НОК та Мінспорту, не здійснюють публічного тиску, не примушують тих же журналістів до розслідувань громадським розголосом. Євромайдан, нагадаю, починали журналісти, але історію змінили не вони, а прості люди. Своїми реальними вчинками.

Варто усвідомити і прийняти те, що у провалі української олімпійської команди в Ріо винен кожен із нас. Спорт не був і ніколи не буде поза політикою, він не може існувати осторонь тотальної корупції в країні. І якщо ми нічого з цим не робитимемо, про наші олімпійські досягнення ми ризикуємо згадувати ще рідше, аніж раз на чотири роки.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 3
Вибір редакції