Я кидаю курити. Доба четверта: стрес

Я кидаю курити. Доба четверта: стрес

Фото: iatropedia.gr

Стрес став тяжким випробуванням у моїй боротьбі за незалежність від сигарет, однак він навчив мене дечому важливому. 

Так, саме він. Той, який завжди підказує – "треба закурити, чуєш? За-ку-ри-ти!". Ефект завжди однаковий для курців або тих, хто кинув. Навіть якщо мине років п'ять відтоді як ти курив останню цигарку – у будь-якій екстремальній ситуації ти згадуватимеш про неї. Так мені каже моя знайома, яка кинула курити і на сьогодні є для мене черговим показовим прикладом успішної боротьби.

Звісно, логічне питання – як з цим усім боротися? Тут, мені здається, кожен має знаходити відповідь сам. Вірніше, кожен у своїй голові. Навіть не через п'ять років, а через рік, а то і півроку - потяг до цигарки вже дуже важко назвати залежністю. Як на мене, це все на рівні психології. Людина сама себе налаштовує на те, що вона хоче курити. Те саме стосується і умов стресу. Курці просто забувають інші варіанти того, як сприймати і реагувати на несподіваний емоційний вибух. Усе, що в голові (принаймні, в мене так було) можна описати звичною фразою – "вау, як добре, треба закурити!" або "яке ж тут свіже повітря, де ж моя цигарка".

Добре нам чи погано – братися за цигарку в таких випадках або ні вирішуємо тільки ми. А чому, наприклад, просто не пострибати від щастя? Або пожалітися комусь, коли зле. Чому цигарка? Вона не має душі, вона не обійме, вона не вислухає і не заспокоїть. Вона просто вкотре введе в оману. Окрім нікотину і т.д., коли ви курите – ви концентруєтесь на кожній затяжці, на тому, як тліє цигарка, як в'ється дим від неї. Це свого роду медитаційний спосіб повернутися до рівноваги. Часто-густо ми, курці (колишні курці), просто не знаємо іншого. Просто не намагалися дізнатися! Хоча насправді, коли важко емоційно, "попускає" вже від простих кількох глибоких вдохів-видохів. А якщо хочеться поміркувати, можна просто запалити свічку і подивитися на вогонь – ефект у рази заспокійливіший і корисніший. Я ні в якому разі не змушую все це повторювати. Я лише наводжу, можливо, в чиїхось очах примітивні, але ефективні приклади альтернатив курінню.

Ось тут я і вбачаю головну проблему – ми просто не хочемо знаходити заміну цигарці. Ми весь час нарікаємо на якусь залежність, бажання, потяг, але жодним чином не намагаємось знайти альтернативу.

Для мене чергова минула доба була цікавою саме через стрес. Нарешті дочекався! Я не буду розповідати про побутові якісь негаразди. Розповім краще про зйомку чергового сюжету для ТСН. Вчора їздили до Житомира на навчання наших десантників. Було видовищно. Емоції на найвищому рівні. Ти посередині, між двома вогнями, працює бойова техніка зі справжніми зарядами, літак бомбить на полігоні уявного ворога, танки додають ударів, далі піхота… Емоції зашкалюють.

Думаєте, не було бажання закурити? Ця думка мене не полишала від початку і до кінця. Я посміхався, жартував, відео, до речі, смішне вийшло, але це було лише ззовні. Я журналіст-атошник. Бачив багато чого на реальній війні. І такі навчання, повірте, завжди повертають до конкретних спогадів, в конкретні місця, до конкретних людей, декого з яких вже не має в живих. Я не можу описати, що насправді в той момент я відчував всередині. Тут важко підібрати слова. Це був справжній емоційний вибух - "Треба закурити, чуєш! За-ку-ри-ти!"…

Однак я зробив кілька глибоких вдихів, подився довкола… Виявляється, навіть в цю морозну і мокру пору може бути гарно довкола. Чомусь почав згадувати якісь наспіви, вслухався у розмови колег, спостерігав, як хлопці-військові отримують подяки за добру роботу. І знаєте – минуло хвилин десять, і я почав відчувати, як до мене повертається спокій. Абсолютний. Я просто взяв себе в руки, не піддався першій хибній думці, а просто відволікся. Бажання закурити відступило. Ось і все. Для мене це була перемога. І, звісно, це стане ще одним способом боротися в майбутньому.

Стрес для мене є особливим випробуванням, враховуючи специфіку роботи. Саме тому я чекав на подібні емоційні вибухи. Готувався. Зустрів. Відреагував. Переміг.

Я ще і ще раз хочу повторити – те, як ми боремось з емоційними атаками, залежить тільки від нас самих. Ми маємо право самі вигадувати власні методи, бо знаємо себе краще за інших. Ми можемо шукати порятунок в різних лікарських засобах, які пригнічують бажання курити під час стресів. Ми можемо дослухатися до порад і методик, які описує Аллен Карр чи проста людина у коментарях. Ми вправі робити абсолютно все! У нас з вами тисячі варіантів, і лише один з них у нашому з вами випадку хибний – це закурити. Просто оминаймо його. Це просто!

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація