Судова реформа в Україні розпочалася із порушення Конституції – і це ганьба.
Цього тижня Верховна Рада проголосувала за внесення "правосудних" змін до Конституції. Звичайно, там є положення, реалізація яких може мати позитивні наслідки для судової системи. Це стосується:
- підбору кадрів на відповідність кваліфікаційним вимогам, етиці, доброчесності, віку, освіті тощо;
- порядку формування, повноважень і функціонування Вищої ради правосуддя;
- порядку призначення на посаду судді (конкурс) і припинення повноважень судді і звільнення судді з посади;
- визначення об'єму суддівського імунітету.
Політичні впливи на суддів не зовсім зникають, але коли йдеться про призначення, значно нівелюються. Відповідно до ухвалених змін, суддя більше не призначатимуться за схемою: президент на перші п'ять років, а Верховна Рада безстроково. Тепер судді призначатимуться президентом і одразу безстроково – за поданням Вищої ради правосуддя. Ніяких випробувальних строків не буде – є вимога: 5 років професійної діяльності в сфері права і не молодше 30 років. Чітко визначені, зокрема, підстави для припинення повноважень суддів і для звільнення з посади.
Але чимало і приводів для тривоги. Зокрема, щодо того ж підбору суддівських кадрів. Усі 9 тисяч суддів мають пройти через сито перевірки на рівень кваліфікації і доброчесність. Під час перевірки буде можливість дізнатися про усі їхні гріхи: можна буде врахувати результати і касації, й апеляції, і скасування рішень Європейським судом з прав людини. Це має впливати на прийняття рішення про звільнення з посади нинішній суддів. Чи треба всіх суддів звільняти, як дехто пропонує? Кажуть – звільнити (мінімум 1800 суддів), і хай вони ідуть на конкурс. Але ідея викладається таким тоном, що зрозуміло: суддів звільнять, а ніхто їх не пропустить ні на якому конкурсі. Це не очистить судовий корпус. Буде ілюзія очищення, а по суті - зачищення. Все має відбуватися відповідно до принципів верховенства права і презумпції невинуватості. Наразі надії на це мало.
Окрім того, із закону про внесення змін до Конституції викинули положення про принцип законності. Коли я поставив це питання перед Конституційною комісією, її член Сергій Головатий сказав на кшталт того, що "є зауваження від професора Люхтерганта, який вказав, що принцип законності – це радянщина, він здатен обмежити свободу суду в прийнятті рішення".
Вибачте, але у нас не всі судді розуміють, що таке принцип верховенства права, і не всі фахові юристи, навіть вчені однозначно тлумачать цей принцип. А тут судді, вони до підручників не мають часу заглядати, не те що якісь джерела права читати або наукові праці щодо поняття принципу верховенства права. Їм треба чітко написати, що це таке, і вони мають того дотримуватися.
Що стосується суддів Конституційного суду. В законі про внесення змін до Конституції записано, що судді КС приймають присягу на спеціальному пленарному засіданні Конституційного суду. Раніше вони приймали присягу у парламенті, в присутності президента. Уявіть собі, якщо одразу 12 суддів призначаються, то це ж треба, щоб був кворум. Кворум – це 12. А тих, хто має вже повноваження судді КСУ, буде лише шість. Це – консервація колективної корпоративної залежності і безвідповідальності в органі, якій неодноразово демонстрував свою неспроможність як найважливішого інструмента захисту конституційного ладу. На додаток ще й записано, що судді КС своїм рішенням, тобто більшістю голосів, приймають рішення в разі, якщо є вимога притягнення до відповідальності їхнього колеги. Тобто вони самі будуть вирішувати: чи віддавати "на поталу" свого колегу, чи ні. Я вважаю, це абсолютно неприйнятно.
Потім, прекрасна норма, що стосується права на конституційну скаргу. Давно фахівці говорили про те, що треба надати таке право громадянам. Але там є така маленька деталь: громадянин має це право, якщо рішення уже прийнято вищою судовою інстанцією і якщо всі інші національні засоби захисту прав вичерпані. Які це позасудові засоби – адміністративні, самозахисту – вичерпний перелік має бути у відповідній статті Конституції. Сьогодні ж це – прерогатива закону "Про Конституційний суд України".
Надзвичайно турбує і той факт, що закон "Про судоустрій і статус суддів" ухвалили до голосування за зміни до Конституції. Згідно з Конституцією та закону "Про Регламент Верховної Ради" закон має відповідати чинному Основному закону. На момент голосування проекту закону він суперечив тексту чинної Конституції. Я вже не говорю про низку статей регламенту, які були порушені. Тому в принципі цей закон антиконституційний. Який сенс в такому дійстві? Я ще не проаналізував весь проект закону "Про судоустрій і статус суддів", але складається враження, що його розробники таким цинічним способом, усвідомлюючи повною мірою неприйнятність процесу ухвалення законопроекту, намагались легалізувати положення, критично важливі для них, з тим, щоб вже ті, хто намагатиметься їх змінити, дбали про забезпечення 226 голосів. Автори проекту закону чи їхня політсила цинічно поставили питання: або голосуємо законопроект "Про судоустрій і статус суддів" перед змінами до Конституції, або зовсім не голосуємо – інакше голосів до зміни Основного закону не вистачить.
Судова реформа почалася з порушення Конституції, і це ганебно.
На фоні всього цього необхідно зробити все для того, щоб реалізувати можливості закладені в змінах до Конституції для формування судової влади і забезпечити громадський вплив на неї.
Внесені до Конституції зміни набудуть чинності через три місяці після підписання президентом і опублікування закону. Тому треба працювати в цей час над спеціальними законами з тим, щоб створити механізми реалізації положень Конституції, які матимуть відношення до правосуддя і судової влади в цілому: "Про судоустрій України і статус суддів", "Про Конституційний суд України", "Про вищу раду правосуддя", "Про адвокатуру", "Про прокуратуру" та над процесуальними кодексами.