Навіщо казати правду про "Айдар"

© УНІАН
Ми в Amnesty International віримо - правду говорити треба навіть тоді, коли це важко.

На початку місяця Amnesty International випустила декілька публічних заяв, які сколихнули інформаційний простір.

По-перше, ми стали першою міжнародною організацією, яка визнала конфлікт на сході України міжнародним, а Росію - його стороною. На підтвердження цього ми надали супутникові знімки та докази, які зібрали наші дослідники під час польових місій. Головний меседж цієї заяви – загальновизнаних законів війни тепер має дотримуватися і Російська Федерація, так само, як і нести відповідальність за їх порушення.

Інша заява стосувалася нашого дослідження, у якому зафіксовані порушення з боку членів батальйону "Айдар" щодо мирного населення на півночі Луганської області. За два тижні я почула багато думок саме щодо останньої заяви. Тому у цьому блозі хотіла б роз'яснити деякі аспекти, які в офіційних документах не до кінця розкриті.

Почну з того, що ми в Amnesty International віримо - правду говорити треба навіть тоді, коли це важко робити. У ситуації, коли добровольчий батальйон своїми силами звільнив територію, яку захопили озброєні сепаратисти, в новинах з'являється все більше і більше історій про героїзм цих бійців.

Волонтери, в свою чергу, збирають кошти на їхню підтримку та лікування поранених. І тут ми заявляємо, що деякі з них вдавались до викрадень, незаконних затримань, жорстокого поводження та здирства… Це розчаровує, але було б неправильно приховувати ці факти та не говорити про фактори, які створюють умови для таких порушень.

Наївно було б сподіватися, що швидко та хаотично створені батальйони (навіть без чіткого юридичного статусу) будуть знати як діяти у відповідності до міжнародного права і будуть адекватно треновані. Відсутність ефективної інтеграції в систему Міністерства оборони фактично дозволяє їм діяти безконтрольно.

Після презентації документа про порушення з боку айдарівців я неодноразово отримувала підтвердження або інформацію про аналогічні порушення від офіційних осіб, колег з правозахисної спільноти та журналістів. Просто Amnesty першою наважилась публічно заявити про зловживання, деякі з яких можуть являти собою воєнні злочини, та чітко заявила, що саме українська влада несе повну відповідальність за їхнє припинення та попередження.

Відразу розставлю крапки над "і": Amnesty фіксує порушення і з боку сепаратистів. Від важкості цих порушень стигне кров. Але! Порушення прав людини не можна виправдовувати іншими порушеннями прав людини, навіть більш важкими чи більш масовими. Інакше в мене логічне запитання: а на чому порушення мають зупинитися? Яким чином порочне коло має розірватися?

І ще зазначу, що з правозахисної точки зору не бачу сенсу в порівнянні порушень. Мовляв, дії членів батальйону "Айдар" є менш масштабними в порівнянні з жахіттями, які вчиняють сепаратисти. Ми не стаємо на будь-яку сторону конфлікту, а фіксуємо порушення та нагадуємо про відповідальність кожної зі сторін. А в даному випадку наша інформація - це шанс для влади виправити помилки та покращити координацію добровольців, щоб навіть виключити можливість порушень.

Коріння проблеми не в самих порушеннях, а в нездатності їх розслідувати та карати. Суцільна безкарність породжує нові злочини та, як на мене, жахливо поглиблює кризу на Сході. Тому навіть у найважчих умовах треба вимагати від органів влади докласти усіх зусиль, щоб розслідувати та карати злочини, хто б їх не скоїв, а також намагатися запобігти їм.

Проте я впевнена, що українське суспільство отримало певний досвід та стало більш зрілим. І воно не зупиниться лише на публічному осуді вбивств, катувань, викрадень та інших кричущих порушень, а піде далі і поставить питання, хто і як буде відповідати за це. Цей тиск з боку суспільства має змусити владу та правоохоронні органи реалізувати свій обов'язок й ефективно розслідувати катування та порушення прав людини, які вчиняли як сепаратисти, так і проукраїнські добровольчі батальйони.

Українська влада зараз діє у дуже складних умовах, але не можна спекулювати на темі війни. Адже навіть на війні існують правила (норми міжнародного гуманітарного права). Закон - однаковий для всіх, а верховенство права має бути аксіомою.

Долучайтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції