Навіщо казати правду про "Айдар"

Ми в Amnesty International віримо - правду говорити треба навіть тоді, коли це важко.

На початку місяця Amnesty International випустила декілька публічних заяв, які сколихнули інформаційний простір.

По-перше, ми стали першою міжнародною організацією, яка визнала конфлікт на сході України міжнародним, а Росію - його стороною. На підтвердження цього ми надали супутникові знімки та докази, які зібрали наші дослідники під час польових місій. Головний меседж цієї заяви – загальновизнаних законів війни тепер має дотримуватися і Російська Федерація, так само, як і нести відповідальність за їх порушення.

Інша заява стосувалася нашого дослідження, у якому зафіксовані порушення з боку членів батальйону "Айдар" щодо мирного населення на півночі Луганської області. За два тижні я почула багато думок саме щодо останньої заяви. Тому у цьому блозі хотіла б роз'яснити деякі аспекти, які в офіційних документах не до кінця розкриті.

Почну з того, що ми в Amnesty International віримо - правду говорити треба навіть тоді, коли це важко робити. У ситуації, коли добровольчий батальйон своїми силами звільнив територію, яку захопили озброєні сепаратисти, в новинах з'являється все більше і більше історій про героїзм цих бійців.

Волонтери, в свою чергу, збирають кошти на їхню підтримку та лікування поранених. І тут ми заявляємо, що деякі з них вдавались до викрадень, незаконних затримань, жорстокого поводження та здирства… Це розчаровує, але було б неправильно приховувати ці факти та не говорити про фактори, які створюють умови для таких порушень.

Наївно було б сподіватися, що швидко та хаотично створені батальйони (навіть без чіткого юридичного статусу) будуть знати як діяти у відповідності до міжнародного права і будуть адекватно треновані. Відсутність ефективної інтеграції в систему Міністерства оборони фактично дозволяє їм діяти безконтрольно.

Після презентації документа про порушення з боку айдарівців я неодноразово отримувала підтвердження або інформацію про аналогічні порушення від офіційних осіб, колег з правозахисної спільноти та журналістів. Просто Amnesty першою наважилась публічно заявити про зловживання, деякі з яких можуть являти собою воєнні злочини, та чітко заявила, що саме українська влада несе повну відповідальність за їхнє припинення та попередження.

Відразу розставлю крапки над "і": Amnesty фіксує порушення і з боку сепаратистів. Від важкості цих порушень стигне кров. Але! Порушення прав людини не можна виправдовувати іншими порушеннями прав людини, навіть більш важкими чи більш масовими. Інакше в мене логічне запитання: а на чому порушення мають зупинитися? Яким чином порочне коло має розірватися?

І ще зазначу, що з правозахисної точки зору не бачу сенсу в порівнянні порушень. Мовляв, дії членів батальйону "Айдар" є менш масштабними в порівнянні з жахіттями, які вчиняють сепаратисти. Ми не стаємо на будь-яку сторону конфлікту, а фіксуємо порушення та нагадуємо про відповідальність кожної зі сторін. А в даному випадку наша інформація - це шанс для влади виправити помилки та покращити координацію добровольців, щоб навіть виключити можливість порушень.

Коріння проблеми не в самих порушеннях, а в нездатності їх розслідувати та карати. Суцільна безкарність породжує нові злочини та, як на мене, жахливо поглиблює кризу на Сході. Тому навіть у найважчих умовах треба вимагати від органів влади докласти усіх зусиль, щоб розслідувати та карати злочини, хто б їх не скоїв, а також намагатися запобігти їм.

Проте я впевнена, що українське суспільство отримало певний досвід та стало більш зрілим. І воно не зупиниться лише на публічному осуді вбивств, катувань, викрадень та інших кричущих порушень, а піде далі і поставить питання, хто і як буде відповідати за це. Цей тиск з боку суспільства має змусити владу та правоохоронні органи реалізувати свій обов'язок й ефективно розслідувати катування та порушення прав людини, які вчиняли як сепаратисти, так і проукраїнські добровольчі батальйони.

Українська влада зараз діє у дуже складних умовах, але не можна спекулювати на темі війни. Адже навіть на війні існують правила (норми міжнародного гуманітарного права). Закон - однаковий для всіх, а верховенство права має бути аксіомою.

Долучайтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook та слідкуйте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: