"Ернесто": Той, Хто Загинув За Любов

© dancor.sumy.ua
У день, коли прославляють любов, він загинув за любов до Батьківщини, свого народу, до життя, а головне - в чесності з собою.

Сирени карет швидкої розривали тишу суботнього дня. Одна, друга, третя… Ми вибігли з приймального відділення лікарні в Маріуполі. На ношах скривавлене тіло. З-під простирадла, яким його прикрили, бовтається рука. Тіло нерухоме. Бездиханне. З швидкої виходять ще кілька чоловік.

- Ми не могли його вивезти звідти, туди не прорватись! Там безупинно стріляють! - кричав у розпачі військовий медик.

Підлога, стіни, стеля швидкої, якийсь одяг, ганчір'я - все в крові. Одних приймали, інших вже відправляли в Дніпропетровськ. Наче конвеєр, конвеєр з людських тіл, життя яких висить на волосині. Тендітна дівчина-медик з позивним "Мальок" попід руки виводить ще одного добровольця. Його звуть Бон. З шиї хлюпає кров.

- Тримайся, тримайся, все буде добре, я з тобою, - вмовляє вона.

На машину, в якій той сидів, наїхав танк. Це сталося на перехресті у Широкиному. У танка бойовиків заклинило башню. Він не міг стріляти, і поїхав просто на авто. З однієї машини вояки встигли вискочити. Іншу фактично розчавило під гусеницею танка. Всередині ще були люди. Тоді серйозну черепно-мозкову травму отримав один азовець. Хлопець досі в лікарні Дніпропетровська. Зараз він поволі знову вчиться говорити.

- Позивний? Як твій позивний? У когось є ручка? – я простягнула їй свою. "Мальок" лише встигала записувати у свій блокнот позивні азовців - щоб не загубились, щоб знати – хто де. Вона сіла на стілець, обхопила голову руками і наче сама собі, але вголос промовила…

- Я ж казала йому не йти, казала не йти сьогодні туди… Просила…

Читайте також: Нічна варта. Присвячується всім захисникам України

Біля лікарні я побачила знайоме обличчя військового. Він кричав. Метушився, ходив з одного кутка в інший, потім сів навколішки. Я підбігла до нього, бо згадала, напередодні, коли ми були в Широкиному, чудово з ним поспілкувались. Хотіла розпитати, що та й як.

- Забирайся, неяких інтерв'ю, - я ще навіть не встигла нічого запитати, а він кричав, кричав як навіжений. Я відійшла. І зрозуміла. Він у стані шоку після того, що там пережив.

Рік тому, 14.02.2015-го, в Широкиному було справжнє пекло. Наступ противника почався о 5 ранку. За добу 7 загиблих та ще близько 80 поранених різного ступеню важкості, і це лише у Азова. Ліжка в лікарні доводилось ставити просто посеред коридору. Одного бійця взяли в полон, звільнити його поки не вдалося. Разом із ними там ще були вояки ЗСУ. Азовці і тоді, і зараз говорять, якби тоді ЗСУ дало їм артпідтримку (можливість була, не було наказу )не було б такої кількості жертв, не було б і Широкиного, яке фактично зрівняли з землею.

10 лютого азовці зайшли у Широкине, до цього село було нічийне, сірою зоною. Кажуть, це нібито було ініціативою самого "Азова", проте одразу в Маріуполь прилетів Турчинов і почав розповідати про вдало проведену наступальну операцію, повернення захоплених земель. Звітував про відсутність жертв, хоча на той день вже точно було відомо про одного загиблого з батальйону "Свята Марія". Коли я запитала про нього у Авакова, той не знайшов нічого кращого ніж відповісти, що цей батальйон нелегальний. Так що, тоді його смерть нікого не хвилює?! Було ще багато запитань і ще менше – відповідей.

Вже починало сутеніти. Ми все чергували біля лікарні.

- Я точно знаю про трьох загиблих, про інших ще треба підтверджувати інформацію. - "Мальок" перелічила позивні, серед них прозвучав позивний "Ернесто".

- "Ернесто"? Точно "Ернесто"? Ви впевнені? Такий зовсім молодий хлопець? Чорнявий? Ультрас? - я не могла повірити. Оператор приніс камеру, аби пересвідчитись.

- Так, це він, у нього було кілька поранень. Прошило артерію та печінку. Бронік не врятував. Його один раз реанімували. А потім.... Сильна крововтрата.

Я побігла в машину. Сльози заливали обличчя.

- Як так могло статись? Як? – бухкало в голові. – Зосередься, ти мусиш зосередитись, скоро включення, ефір, треба розказати про все, що тут відбувається…

Читайте також: Сильніше за війну

За два дні до цього ми писали інтерв'ю з "Ернесто". В той день журналістів пустили в саме Широкине. Нас навіть возили по селу. Потім ми поїхали на Маяк, там тоді базувались вояки. Група азовців щойно повернулась із поля бою. Всі вимазані у багнюці, стомлені, але щасливі, бо нарешті пішли вперед. Усі різного віку, багато зовсім юних хлопців. Серед них був "Ернесто", він трішки шкутильгав. Обличчя все в болоті, але з посмішкою на мільйон. Світлий та щирий, такі люди притягують. "Я уже звезда", - жартував він, бо вже до цього у нього брали інтерв'ю.

- Скільки тобі? – питаю я його.

-19-ть, - запевнив він.

Лише згодом я дізналась, що насправді йому щойно виповнилось 18-ть, він росто хотів здаватись трішки дорослішим.

Колишній фанат "Динамо", ультрас, на війну пішов добровольцем. Мама була проти, навіть ховала паспорт, але "Ернесто" був категоричний і все одно пішов.

- Футбол отошел на второе место, сейчас это не так важно, важно, что происходит в нашей стране, важна Украина, это для меня на первом месте. Я, наверное, когда вернусь, уже не буду ультрас, это уже не интересно, буду помогать людям, может, волонтерством займусь, - я слухала його і розуміла, він насправді так думає. Це не видумане, не для камери, це у нього в серці. Настільки молодий і настільки свідомий хлопець. Я була вражена. Як чудово, що в нашій країні є такі юні хлопці, які готові захищати Україну, своїх рідних, свою землю. Безстрашні, мужні, віддані та справедливі. Хлопці, які занадто рано й швидко стали чоловіками. Він зачарував своєю посмішкою. Ми зробили кілька фото на згадку. Але перед цим він поправив волосся – ну щоб мати гарний вигляд на світлині.

"Тільки ж надішли мені її обов'язково. Не забудь. Знайдеш мене Вконтакті", - посміхався він.

Проте фото він так і не встиг побачити…

Коли я дізналась про його загибель, Вконтакті почала шукати його друзів, хоча б когось. Не знаю навіщо. Вони ще напевно не знали чи правда це, що його вже нема, і в мене затаїлась надія. Проте за кілька днів один із друзів усе підтвердив.

Спи спокійно, "Ернесто", наш юний Воїн Світла.

У день, коли прославляють любов - він загинув за любов до Батьківщини, свого народу, любов до життя, справжнього, а головне, в чесності з собою – так, щоби потім не було соромно.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 7
Вибір редакції