Мінус на нулі

© Facebook/прес-центр штабу АТО
Минулої зими я навіть уявити собі не міг, як же там пацанам на передньому краю, як вони у –15 виживають.

Півтора місяці ми вимолювали мінусову температуру. Все через болото під ногами. Буває, повзеш від бліндажа до кухні або спостережного поста, вгрузаєш, тягнеш за собою кілограми багна, клянеш білий світ, війну, доленьку, довбаний цей чорнозем. Земля тут жирна, ніби солдатська тушонка, глина – в'язка, немов здобне тісто. Все це налипає не лише на взуття, але й на одяг, руки, волосся. Дивишся на "шишарік" і дивуєшся його ходовій. Нам би таку.

Наприкінці грудня вдарили морози. Життя налагодилося, пересування прискорилося, логістика поліпшилася. Але температура опустилася до –25... Не те, щоб ми не очікували цього, звісно, очікували, але з тривогою. Думаю, приблизно так на Закарпатті щороку чекають повеней.

Читайте також: "На нулі"

Минулої зими, коли я пересувався виключно асфальтом чи у громадському транспорті, спав на м'якому і щодня пив кефір та з'їдав грейпфрут, то я навіть уявити собі не міг, як же там пацанам на передньому краю, як вони у –15 виживають. Як миються, ходять в туалет, перуть одяг? Чи хворіють бідолаги, чи відморожують собі пальці, стоячи на постах або лежачи в секретах? Я б так не зміг, думав я, обережно чистячи грейпфрут, аби сік не потрапив під задирки на пальцях.

Виявляється, зміг. Тобто можу. І навіть непогано себе почуваю. Хтось колись дорікав мені за моє невдоволення рівненською учебкою, мовляв, синку, та ти в –17 посеред поля в туалет не ходив. Вже ходив, нормально, жити можна. Тимчасом, і харчі всі померзли, вода перетворилася на кригу, повітря – на щось тверде й колюче, а рубка дров – на типовий армійский вид спорту. До речі, про дрова. Здається, зі штабу нам їх привозили лише раз. На початку жовтня. Принаймні, подібної щедрості з боку командування я більше не помічав. Бензопили та пилки, звісно, свої, придбані за волонтерські гроші, сокири – теж. Донбаські посадки нещадно проріджуються, пилки у прямому сенсі горять, адже стовбури дерев рясно посічені кулями та скалками від снарядів.

Митися? Останнього разу це було минулого року. Але, кажуть, це загартовує. Відточує твій дух, так би мовити, зміцнює внутрішній стрижень. Може, і не брешуть, але в мене на всяк випадок завжди є кілька пачок вологих серветок; біс із ним, із тим стрижнем.

Читайте також: Нічний дозор

Щодо безпосереднього несення служби. Чотири години на посту вдень, стільки ж уночі – не так багато, як може здатися. Звичайно, при –5 або –10 пережити їх куди легше, але ж хто, як не ми, рекрути? З одягу – дутики (о, наші шиють чудові дутики за ціною двох пляшок горілки), валянки, зимові армійські штани, пальта (у нашого прапора є шикарне чорне пальто, в якому не соромно пройтися й центральною вулицею якого-небудь Гайсина), пуховики, ватники. Армійський верх призначений для ранньої осені. В –10 гарантоване запалення якогось надзвичайно важливого внутрішнього органу. Те саме стосується й армійських берців, що пасують лише для асфальту. Бажано, сухого. А тут, на посту – в моді все максимально тепле, дарма, що незграбне. Тримати зброю незручно, так... А, забув, стріляти ж заборонено. Тому сиди собі біля буржуйки, вдивляйся у тріскучу ніч, спостерігай і моли час не плинути, а летіти. Тим паче, синоптики обіцяють за кілька діб у Попаснянському районі +5, а це вже нове старе випробовування. Кажуть, це теж загартовує.

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції