Лівія не здатна сама впоратися із силами екстремістів. Мир у цій країні – це порятунок для південної частини ЄС.
П'ять років тому під впливом революційних подій у сусідніх Тунісі та Єгипті спалахнуло антиурядове повстання в Лівії. 42 роки одноосібного правління Муаммара Каддафі, вихідця з родини бедуїнів, завершилися жорстоким вбивством диктатора. Кадри зі скривавленим засновником Джамахірії облетіли весь світ і нагадали, що народ не здатний терпіти десятки років жорсткої цензури, переведеної на вищий державний рівень корупції і міжнародні злочини. Муаммар Каддафі завершив свій політичний шлях як і його попередник – король Лівії Ідріс І.
У далекому 1969 році полковник із групою військових підняв повстання, коли король перебував із візитом у Туреччині. Проте згодом Каддафі сам став одноосібним лідером Лівії, який запам'ятався світові своїми різкими заявами, безкарністю за злочини і заможним життям.
Протистояння в 2011 році тривало більше півроку і країна готова була відчинити двері змінам, перезавантаженням владних інституцій та розбудові економіки на ринкових принципах. Однак все пішло інакше.
Наслідки "Арабської весни" в Лівії поставили країну на межу існування. Ті, хто підтримав зміни в 2011 році, сьогодні мовчать. Їхнього голосу не чутно. Революція буквально зжерла своїх дітей. Молодь, яка була рушійним фактором революції, втікає за кордон. Там вони, не називаючи своїх імен, визнають, що смерть Каддафі стала катастрофою для них і для держави.
Яскраво про падіння на дно свідчать економічні показники. Для порівняння брались результати до революції і після.
Нафта – головний експортний ресурс держави. Проте її видобуток впав після 2012 року. Згідно з даними ОПЕК, наприкінці 2015 року Лівія видобувала тільки 400 тисяч барелів за добу. У 2014 – майже 480 тисяч барелів в день, у 2013 - 993 тисяч барелів, а в 2012 – 1450 тисяч барелів. Не на користь лівійцям грає і падіння глобального ринку нафти, що спустошує й так майже порожню державну казну.
Крім того, за даними Світового банку, ВВП Лівії в 2011 році впав до мінус 62,1%. У 2014 році він знизився ще на мінус 24,1%. ВВП на душу населення у докризовому 2010 році трохи не дотягнув до 12 тисяч доларів. Проте у 2014 році він впав вдвічі – до 6573 доларів. Такі низькі показники розвитку економіки ще більше загострюють внутрішні проблеми. На цих негараздах активно спекулюють. І тут діють дві сили. Перша сторона – племена. Саме вони завжди впливали на політику. Країна де-факто розділена на дві частини. Один центр – на заході у столиці Тріполі, а інший – на сході в місті Тобрук поблизу кордону з Єгиптом. І як об'єднати їх, ламають голову давно, а в останній час це роблять все активніше. Найбільш важливими були території, де видобували нафту й газ. На сході в регіоні Кіренаїка, мешканці якого підтримали повстанців у 2011 році, проходить розгалужена павутина нафтопроводів. Західні ж племена в Триполітанії видобували менше енергоресурсів. Та й нафтопровід спромоглися збудувати один.Триває торг за доступ до нафти і газу. Ніхто на поступки не йде, адже всі хочуть набити кишені, щоб утримувати лояльність членів племен, потоки контрабанди, торгівлю зброєю і наркотиками.
Друга сила стає все більш небезпечною. Терористичні організації після повалення режиму отримали зброю, набрали нових бойовиків і безперешкодно пересуваються територією. "Аль-Каїда" в Лівії працює досить давно. Каддафі активно критикували за те, що він підтримує міжнародний тероризм. Проте в "Аль-Каїди" неочікувано з'явився конкурент – "Ісламська держава". Вони теж претендують на нафтодолари, що дозволяє розширювати свою мережу, купувати зброю і лояльність місцевих авторитетів, а також захоплювати стратегічні міста.
Сьогодні ісламісти Лівії розділені. "Ісламська держава" внесла свої корективи. Бойовики знають, що потрібно нападати на порти, де відвантажується нафта. Контроль над нафтовим потоком – впевненість у стабільному фінансуванні, а значить і в розширенні сфери діяльності. На початку 2016 року "ІД" у Лівії оголосила про захоплення ключового міста Бен-Джавад, яке відкриває шлях на головний нафтовий порт. Наступного дня ісламісти вирушили на захоплення міста Сирт, де є аеропорт і резервуари для зберігання "чорного золота". Атаку відбивали кілька днів, але пожежа охопила порт, повідомляли про десятки загиблих.
Штурми населених пунктів стають усе більш зухвалими, а влада не має важелів упливу на ситуацію. Частковим порятунком є приватна охорона, яка захищає нафтові центри. Варто лише вдуматися: атаки проводять навіть на човнах. Єдине, чого ще не мають у своєму арсеналі терористи, так це авіації.
Лівійці, які втекли з країни, розповідають про запроваджені в містах закони шаріату. Жінок примушують вдягати нікаби, а впливові колись суфійські центри закриваються.
Можна констатувати, що ситуація в Лівії вийшла з-під контролю. Самі ж лівійці не здатні домовитися про майбутнє. Вони роз'єднані, чим користуються ісламісти.
Світові теж вистачає головного болю. Основна увага сконцентрована на розв'язанні сирійського вузла, який все більше заплутується, а також конфлікту України та Росії, яка не полишає спроб кинути Київ до свого скривавленого мішка із сумнівними перемогами.
У цей час Лівія все швидше занурюється у громадянську війну. Захід, який активно не тільки критикував Каддафі, але й дружив із ним, коли потрібні були його гроші, не наважується брати відповідальність за долю цілого народу. Хоча у європейських столицях мали б розуміти, що мир у Лівії – це порятунок для південної частини ЄС.
Розуміння вже приходить. До процесу підключились Сполучені Штати. В Єгипті тривають переговори, які мають на меті створити єдиний центр керування державою. До нього мають увійти 32 представника включно з лідерами племен. Традиційно для Африки все триває дуже повільно і складно. Шанс і надія є.
Проте критикам не варто вдаватися до нещадного осуду революції. Вони мають пам'ятати, що Муаммар Каддафі своїм злочинним управлінням країною лише заморозив проблеми, відтермінував їх, людей задавив страхом.
Що ж робити?
Необхідність переговорів стоїть на першому місці. Знищені за часів Каддафі державні інститути повільно, але створюються. Проведення виборів, робота парламенту, створення уряду – основні пріоритети. Досягнення цих цілей призведе до стабілізації ситуації. Влада може сконцентрувати свою увагу на боротьбі з бойовиками, відновленні місцевих органів самоврядування і нарешті зайнятися економікою. Очевидно, буде важко знаходити компроміси, адже всі звикли до специфічних міжплемінних відносин. Не виключені політичні кризи й повстання невдоволених в окремих районах. Підписаними документами і взятими раніше зобов'язаннями не завжди керуватимуться.
Виходом може із ситуації може стати стурбованість за долю країни, яка ризикує втратити суверенітет, територіальну цілісність і перетворитися на нову гарячу точку. Наскільки відповідальні підписанти – покаже час.
У відновленні держави мають взяти участь не тільки інститути ООН, але й ті, хто безпосередньо вплинув на падіння режиму Каддафі. Йдеться про Францію, Італію, США, Німеччину, сусідні держави і країни Перської затоки.
Лівія не здатна сама наразі впоратися із силами екстремістів, які постійно зростають. Ані армія, ані правоохоронці не можуть відновити свій вплив. Таким чином, світовим гравцям варто було б задуматися над можливим уведенням контингенту миротворців, дію яких потрібно чітко обмежити часом і завданнями. Досвід Франції в боротьбі з терористами в Малі може служити за приклад. Затягування з ухваленням рішень грає проти світової безпеки і на руку тим, хто прагне створення халіфату за законами шаріату.
Світові треба думати вже сьогодні про фінансову допомогу, відновленням експорту енергоресурсів і майбутньою структурою лівійської економіки, яка б позбувалась нафтової залежності.
Які можуть бути результати?
- По позиціях "Ісламської держави" і "Аль-Каїди", у разі успішних кроків, буде нанесений болючий удар.
- У північній Африці з'явиться країна, яка обрала курс реальної, а не уявної, стабільності.
- Південна Європа отримає надійного постачальника енергоресурсів.
- Зі зростанням економіки й сил безпеки потоки мігрантів до ЄС знизяться, тому що Лівія – один із пунктів, звідки нелегали прямують спочатку до Мальти, Італії, а потім стрімголов поспішають до Німеччини та скандинавських країн.
"Арабська весна" завдала болючого удару по Лівії, але країна встояла на ногах. Її тіло побите снарядами, воно в крові й важких ранах, але все ще живе й потребує допомоги, яку надати собі самостійно не здатна.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!