Все життя і трохи більше

© ТСН.ua/Ніна Грушецька
Сім місяців на передовій - це більше, ніж життя. Це життя і трохи більше.

- І давно ви тут, мужики? - спитали ми.

- Шість місяців.

- Ого.

Ми стояли біля порожніх бліндажів, дивилися на соняшникове поле попереду, у вересневому призахідному сонці позаду нас танули яри і лісосмуги. Це - наше. А за полем - ще ні.

- Туди взагалі не ходіть, - повідомили мужики з п'ятдесят четверки, - там міни і розтяжки. - Застрибнули у "таблетку" і звалили, залишивши нас сам на сам із полем, ящиками з боєкомплектом і довгою-довгою зимою.

Шість місяців, - думали ми, - та це ж майже все життя! Шість місяців на передовій, цілу весну і літо під обстрілами, без мінімальних побутових умов, в сирій землі. Ну мужики герої. Ну точно - ге-ро-ї!

І от минула осінь, а за нею - зима. Наші бліндажі текли, ми плавали у багні, штовхали загрузлу техніку, мерзли на спостережних постах. Скільки ми тут? Та от вже сім місяців. Герої? Та взагалі ні. Можемо ще стільки ж. І за поле можемо, і по полю. І ще далі, якщо буде потрібно. Сім місяців - це більше, ніж життя. Це життя і трохи більше. Тому що ось вона - весна, з новим життям, новими надіями, певним досвідом, в якому є місце і розпачу, і суму, і якоїсь такої легкої радості від зелені. І, врешті, який кайф в туалет виходити в капцях, а не у гумових чоботах.

Читайте також: Відповідальність

Сім місяців на передовій - це коли все розумієш, але взагалі немає бажання говорити, коли говорити не обов'язково, адже все розумієш. Коли за виразом обличчя побратимів знаєш, про що вони думають. Коли тиша - насторожує, а постріли і вибухи розставляють все по своїх місцях. Коли автомат не просто палка-стрілялка, а твій паспорт і твій атестат про закінчення всіх можливих вишів. Коли так скучаєш за рідними, що просто не думаєш про них - аби зайвий раз не нагадувати собі про те життя, яким невідомо як жив до мобілізації.

У нас жартують: ротація для слабаків. Але додому хочуть більшість. Аби перепочити, аби виспати недоспане, аби не забути, що ти не лише солдат, але й людина, аби змити з себе пил і бруд, що в'їдалися у шкіру довгі місяці. А потім - можна знову сюди. Багато хто збирається йти на контракт, для багатьох війна стала частиною їхнього життя, для декого - сенсом існування. Поза службою - безсенсовність, депресія, неспроможність зібрати до купи думки, дискомфорт, ніби приміряєш чужий зубний протез або спиш із крихтами у постілі.

- Пацани, - якось запитають нас, - давно ви тут?

- Сім (вісім, десять) місяців.

- Ого!

- Та нормально, - скажемо ми.

А самі подумали: і дійсно ого... Ми тут давно, все життя і трохи більше.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції