"Брекзіт", Трамп... Ле Пен?

"Брекзіт", Трамп... Ле Пен?

Фото: Reuters

Або чи є причини побоюватися обрання прихильниці Путіна президентом Франції – і чи така вже вона страшна, як її малюють.

До першого туру виборів президента Франції залишається п'ять місяців. Поки "ліві" і "праві" захоплені праймеріз, праворадикальна Марін Ле Пен, якій змагатися у своїй ніші немає з ким, нагадує про себе із максимальною регулярністю. Інфоприводів у неї для цього більш ніж достатньо.

"Світовий порядок лише виграє від тріо Трамп-Путін-Ле Пен", "Трамп зробив реальністю те, що вважали неможливим", – не втомлюється повторювати останніми тижнями Марін Ле Пен. У червні зі схожим ентузіазмом євроскептична очільниця "Національного фронту" відреагувала на "Брекзіт" – "Велика Британія поклала початок руху свободи, який тепер не спинити".  

Медіа-стратегія присутності: погано – це краще, ніж ніяк

Зухвалі заяви Ле Пен могли б залишитися лише маргінальними повідомленнями на її сторінках у соцмережах або самотніми прес-релізами на сайті "Національного фронту".

Але сумна правда полягає в тому, що навіть найсерйозніші західні медіа не наважуються ігнорувати Ле Пен і дають їй слово. Поява лідерки французьких крайніх правих у недільному шоу Ендрю Марра на BBC 13 листопада викликала обурення численних прихильників програми.

Ситуація із французькими ЗМІ взагалі патова – група громадського мовлення France Télévisions, зобов'язана надавати рівний ефірний час усім учасникам президентських перегонів, подала скаргу на "Національний фронт" за маніпулювання квотами. Річ у тім, що впродовж жовтня і листопада члени партії відхиляли запрошення на участь у довгих політичних ток-шоу на каналах групи, аби "приберегти" дорогоцінні хвилини ефірного часу на більш гарячий передвиборчий період, який почнеться у січні.

Переважна більшість французьких друкованих і інтернет-видань пишуть про Ле Пен із вловимими нотками іронії, однак все ж таки пишуть. Причому дедалі частіше. Французи чують прізвище Ле Лен мало не щодня, і примарна можливість обрання президентом скандальної популістки з кожним місяцем все більше перетворюється на цілком реалістичний сценарій. Та чи дійсно така страшна Ле Пен, як її малюють? Я на кілька годин занурилася у прочитання її передвиборчої програми і загальної програми "Національного фронту", і можу впевнено сказати – так, і навіть ще страшніша.

Фото: ТСН.ua

Між середньовіччям і поліцейською державою

Те, що Ле Пен виступає проти мігрантів, або те, що вона хоче реферердуму щодо виходу Франції з ЄС, не обговорює лише лінивий. А от те, що вона планує провести референдум з приводу відновлення смертної кари – менш відомий, але не менш контроверсійний пункт її програми.

Примарна можливість обрання президентом скандальної популістки з кожним місяцем все більше перетворюється на цілком реалістичний сценарій.

У програмі Ле Пен є й інші натяки на прагнення встановити поліцейську державу у Франції. Зокрема, вона пропонує запровадити заборону на проведення демонстрацій на підтримку мігрантів, збільшити кількість поліцейських, створити 40 тисяч додаткових місць у в'язницях, збільшити бюджет судової системи на 25% за 5 років, віднести "антифранцузький расизм" до обтяжуючих обставин у разі скоєння злочину. Список можна продовжувати ще і ще.

Ще одна, не менш тривожна категорія пропозицій, стосується відновлення у Франції "сімейних цінностей" шляхом скасування закону про дозвіл гей-шлюбів, розгортання активної кампанії проти абортів і заохочення французьких матерів залишатися вдома після декрету завдяки регулярній допомозі у розмірі 80% мінімальної місячної зарплатні. Заяву члена "Національного фронту" Домініка Мартена про те, що таким чином "на ринку праці звільняться робочі місця" (для чоловіків, раз усі жінки вдома?) кілька тижнів висміювали у соцмережах. Знову-таки, висміювали, але все ж не ігнорували.

"Скупі" французи та "щедрий" Путін

На міжнародну політику у Ле Пен теж є чимало планів. Основний з них – відновити міцні та близькі відносини Франції з Росією.

Ле Пен не приховує той факт, що два роки тому позику на свою кампанію у розмірі 9 мільйонів євро вона взяла у "Першого чесько-російського банку" (збанкрутів у вересні 2016 року). За словами лідерки "Національного фронту", це рішення було вимушеним, адже французькі банки фінансувати партію відмовились. Ле Пен навіть оприлюднила листи з відмовами і запевнила, що радо взяла б гроші "від іспанського або гватемальського банку", але "росіяни виявилися найбільш відкритими до перемовин".

З огляду на таку щедрість, було б дивно, якби Ле Пен не називала Путіна "сильним лідером", з яким "потрібно вести діалог". Хоча на провокаційні візити лідерка "Національного фронту" останнім часом не наважується – минулого тижня на форум до Москви вона відправила свою 26-річну племінницю і однопартійку Маріон Ле Пен, яка, до речі, є наймолодшим членом французького парламенту. У Москві Ле Пен-молодша розповідала студентам МДІМВ про "спільність долі і історії Франції і Росії" та нарікала на "незбалансованість світових альянсів", критикуючи НАТО.  

Що чекати Україні, якщо наступним президентом Франції стане Марін Ле Пен? Достатньо сказати, що у "нормандському форматі" Росія заговорить у два голоси: Ле Пен теж бачить Україну федерацією і не ставить під сумнів законність кримського "референдуму". Голос Росії залунає у Парижі і з інших питань – болісно знайомі кремлівські вислови про "заангажованість Заходу" і "засилля американської пропаганди" вже давно займають почесні місця у словничку "Національного фронту".

Синдром "21 квітня"

Для побоювань щодо Марін Ле Пен французи мають не тільки причини, а й цілком конкретний привід – соцопитування пророкують їй проходження до другого туру. У Франції вже прогнозують нове "21 квітня". Ця дата стала прозивною після 2002 року, коли у другий тур президентських виборів вийшли Жак Ширак (від правоцентристів) і Жан-Марі Ле Пен (тато Марін Ле Пен, відомий своїм скандальним висловом про те, що газові камери – це "деталі історії"). Ситуація тоді була майже ідентичною до нинішньої – загрузлі в чварах ліві сили висунули надто багато кандидатів і розпорошили електорат, а от Жан-Марі Ле Пен мобілізував достатньо виборців, щоб добряче струсонути звичну для французів двопартійну систему. У першому турі Ширак і Ле Пен набрали 19 і 16% голосів відповідно, а у другому турі налякані і мобілізовані французи віддали рекордні 82% голосів Шираку. Країна зітхнула з полегшенням.

Минуло 14 років, і історія повторюється. За прогнозами, жоден потенційний кандидат від Соціалістичної партії – ані нинішній президент Олланд, ані прем'єр Вальс – не дотягнуть у першому турі навіть до 15%. Водночас невпинно множаться кандидатури від інших лівих сил.

Наступної неділі у фінальному турі праймеріз правоцентристів  (партія "Республіканці", до якої належить і екс-президент Ніколя Саркозі) зустрінуться Франсуа Фійон і Алан Жюппе. Якщо сценарій 2002 року повториться, хтось з них стане "порятунком" Франції від Ле Пен у другому турі президентських виборів. Принаймні, у це дуже хочеться вірити.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і слідкуйте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація