Найкращий результат завтрашнього референдуму - якщо переможуть прихильники ЄС. Але з незначним відривом.
Я народився в Лондоні в англійській родині, але в Британії не живу з 2005 року. Спершу я жив у Франції, потім – у Польщі. Я вдячний і пишаюся тим, що Європейський союз полегшив мені життя, роботу в обох країнах, я без проблем отримав безкоштовне медичне обслуговування. Переїхавши в Україну з Польщі, ВВП якої подвоїлося за перше десятиліття членства в ЄС і де спонсоровані Євросоюзом інфраструктурні проекти мелькають на кожному кроці, мені здавалося беззаперечно очевидним, чому українці також мають прагнути до благ Євросоюзу. До того ж, живучи в Україні, я на гіркому досвіді зрозумів, що війни можуть на подив швидко спалахнути там, де вони здаються немислимими. До створення ЄС в Європі часто відбувалися війни, але в самому Європейському Союзі військових конфліктів ніколи не було. Як громадянин ЄС я гордий, що в моєму паспорті над "Сполученим Королівством" написано "Європейський Союз", - цей паспорт дозволяє мені ставати в коротшу чергу на прикордонному контролі більшості країн.
На жаль, нещодавно у мене вкрали паспорт, тому мені довелося несподівано повернутися до Англії, щоб отримати новий, і стикнутися із тим, що не всі мої співвітчизники поділяють мої погляди. Завтра, 23 червня, відбудеться референдум щодо виходу Британії з ЄС, і опитування громадської думки показують, що різниця між прихильниками і противниками членства в ЄС буде невеликою. Минулого тижня опитування продемонстрували явну перевагу тих, хто виступає за вихід, але вбивство проєвропейського політика Джо Кокс, скоєне 16 червня ультраправим екстремістом, схоже, переконало декого голосувати проти виходу з ЄС. Це вбивство викрило темний бік націоналістичних настроїв і зробило героєм молоду жінку-ідеалістку, яка була одночасно захисником найбільш вразливих груп населення в суспільстві і активною прибічницею Євросоюзу.
Згідно з останніми опитуваннями, за вихід із Євросоюзу виступають переважно менш заможні бритти. У багатому, проєвропейському Лондоні атмосфера наближається до паніки – ніби ми стоїмо на краю прірви. Місто, де білі британці складають менше половини населення, пишається своєю мультикультурною ідентичністю. Минулих вихідних мені про це нагадала кількість чорних і азіатів на вечірці одного мого друга, як і те, що нікому це не видалось незвичним.
У широкому сенсі лондонці більш освічені і більш схильні довіряти серйозним медіа, у яких експерт за експертом пояснює ризики виходу з ЄС. До початку агітаційної кампанії до референдуму серед моїх освічених, ліберально- або лівоспрямованих знайомих, здається, було трохи більше євроскептиків, ніж тепер. Брюссель зовсім не вражає тим, як справляється з кризою в єврозоні, запровадивши малорезультативну, нищівну економію в Греції та деяких інших країнах. Але Британія не в єврозоні. Їй дозволено назавжди залишитися в складі ЄС, так ніколи і не запровадивши єдину валюту. У Британії люди також скаржаться, висловлюючи деякі застереження про відсутність демократії в ЄС, що Єврокомісію, виконавчий орган, вони безпосередньо не обирають (хоча її вибирають представники демократично обраних урядів).
Ще в ході кампанії практично всі основні бізнес-групи і провідні міжнародні політики й дипломати (з помітною відсутністю Путіна) виступили за те, щоб ми залишилися в Євросоюзі. Як і більшість авторитетних вітчизняних політиків – як прем'єр-міністр, так і лідер опозиції.
Досвідчений інвестор і філантроп Джордж Сорос вважає, що фунт одразу впаде на 13%, якщо ми проголосуємо за вихід із ЄС. Численні економічні дослідження демонструють, що Брексіт спричинить рецесію і всі ми станемо біднішими. Більше того, є очевидний ризик, що інші країни також захочуть вийти – і Союз розвалиться. Найджел Фарадж, політик-націоналіст, один із лідерів кампанії за вихід з ЄС, сподівається, що це станеться. Фарадж відомий своїм захопленням російським президентом. Судячи зі схвальних повідомлень про Брексіт на Russia Today, Путін також сподівається, що Брексіт викличе ефект доміно в Європі.
Із погляду Лондона, Брексіт – повна катастрофа. Проте в менших, бідніших містах і сільській місцевості люди відчувають, що вже живуть в катастрофічній ситуації. Від початку кризи у 2007-2008 роках Британія пережила роки жорсткої економії: різке скорочення бюджету на освіту, соціальну допомогу, охорону здоров'я та інші основні послуги. Лідери кампанії Брексіт, включно з Фараджем і колишнім мером Лондона опортуністом Борисом Джонсоном, апелюють до простих націоналістичних інстинктів та закликають вилити гнів на ЄС і його норми. Це несправедливо: ЄС не винен.
Але є одна проблема, на яку під час кампанії особливо звернули увагу і на яку ми, мультикультурні лондонці, маємо звернути увагу, - це імміграція. Значна кількість іноземців гірше адаптується в менших містах, особливо там, де видатки на освіту та подібні послуги скоротилися. Протягом багатьох років Британії вдається домовлятися і відмовлятися від інших загальних принципів, зокрема єврозони, і вона продовжуватиме так діяти. Британія відмовилася і від загальної імміграційної політики ЄС, тому Брексіт не повинен вплинути на рівень імміграції з-за меж ЄС. Це не змусило Фараджа припинити говорити, що все таки вплине, як, наприклад, йдеться на одному зі скандальних плакатів. Однак правда полягає в тому, що як член ЄС Британія має дозволяти людям із інших країн Євросоюзу приїздити сюди і працювати. Велика кількість людей з Центральної та Східної Європи, зокрема близько 800 тисяч поляків, вже скористалися цим.
Економісти стверджують: імміграція в межах ЄС необхідна, оскільки в Британії немає достатньої кількості будівельників, сантехніків, медсестер, прибиральників, водіїв автобусів. Але це не тому, що британці якось генетично не спроможні виконувати цю роботу! Це тому, що в Британії ці професії не досить добре оплачувані. Прихильники Брексіт стверджують, якби не було іноземців, згодних працювати за меншу зарплату, працедавці платили б більше. Роботодавці натомість жаліються, що хотіли б підвищити платню працівникам, але не можуть цього зробити через постійну конкуренцію з тими, хто наймає іноземців.
Наразі складається ситуація, коли поляки іммігрують у Британію і працюють за меншу плату, на яку британці не хочуть згоджуватися, і одночасно українці переїжджають і заповнюють робочі місця в Польщі, часто нелегально і за ще нижчу плату, на яку не згоджуються поляки. Якщо вільне переміщення робочої сили змушує конкурувати найбідніших людей за найгірші умови, то у виграші залишаються тільки роботодавці.
Очільники кампанії за Брексіт використовують бажання людей змінити ситуацію, але насправді вони не пропонують жодного рішення для бідніших людей: вони репрезентують праві, пробізнесові політичні групи. Наразі країною керує права партія Торі, яка лобіює інтереси бізнесу і виступає за жорстку економію. Тому є мало підстав сподіватися на покращення умов праці для менш заможних робітників у разі виходу Британії з Євросоюзу.
Як бенефіціарій свободи пересування в межах ЄС, я щиро сподіваюся, що знайти рішення й уникнути цієї проблеми можливо шляхом урегулювання ринку праці, практично не обмеживши цю свободу. Напевно, найбільша надія досягнути цього і ліквідувати інші джерела нерівності, - через регулювання на наднаціональному рівні. Без ЄС європейські країни конкуруватимуть одна з одною, і ситуація може тільки погіршитися. Отже, можливо, найкращий результат завтрашнього референдуму - якщо ми залишимося, але з досить незначним відривом, аби злякати Євросоюз і дати йому зрозуміти: щось мусить змінитися.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!