Болюче питання

© weloveua.com
Якщо Софію Київську позбавлять статусу пам'ятки ЮНЕСКО - це вплине на культурний і політичний імідж України. 

Декілька років поспіль питання України на сесіях ЮНЕСКО постає досить гостро через проблеми зі збереженням Софії Київської та Києво-Печерської лаври як об'єктів всесвітньої спадщини. Складність цих об'єктів полягає в тому, що вони внесені до переліку культурних пам'яток ЮНЕСКО під одним номером, і будь-які претензії до одного об'єкту автоматично зачіпають й інший.

На 40-й сесії ЮНЕСКО, яка відбулася в Стамбулі з 10 по 20 липня, постало питання незаконних забудівель у буферній зоні Софії Київської. Всі ми пам'ятаємо ситуацію з будівлею по вулиці Гончара, коли архітектори вирішили добудувати ще три поверхи таким чином, що вид на Софію Київську ставав майже недоступним. Тоді напружену ситуацію вдалося владнати. Ще напередодні 40-ї сесії, 8 липня, за ініціативи Віталія Кличка провели спільну перевірку Держархбудінспекції та Департаменту міського благоустрою КМДА на об'єкті на вулиці Гончара, 17-23. За результатами перевірки Держархбудінспекція анулювала дозвіл на будівництво замовнику ТОВ "Інвестиційно-будівельна група". Українська делегація поїхала до Туречинни зі звітом та обіцянками – саме це і вплинуло на те, що нам дали цей "останній шанс".

Проте ЮНЕСКО залишило зауваження. У пообіцяли восени відправити до Києва моніторингову комісію для перевірки усіх забудов у буферній зоні Софії Київської. До того часу мають бути вирішені проблеми, на які звернули увагу під час сесії, а саме – багато білбордів, висотність забудівлі на вул. Гончара, 17-23 (має бути не більше 25 м над поверхнею землі). Якщо обіцянки були марними, то на наступній сесії, яка відбудеться у липні 2017 року в Кракові (Польща), знову розглядатимуть питання про внесення Софії та Лаври до об'єктів, що перебувають під загрозою. На практиці, при найгіршому сценарії, це означає, що Україна зазнає значну іміджеву поразку. Позбавлення статусу – це історична подія та скандальний випадок, який може вплинути на культурну та навіть політичну репутацію держави.

Ситуація з Софією Київською – це лише верхівка айсбергу проблем ставлення держави до історичної спадщини. Приміром, Варязькі печери в Києво-Печерській лаврі перебувають у катастрофічному стані, і це обговорювали ще у 2010-році на сесії Центру Всесвітньої спадщини. Прийняли резолюцію – вжити заходів для їх врятування. Але віз і нині там. І моніторингова комісія ЮНЕСКО, коли приїде до України, не зможе не помітити цього. Ці печери потрібно відновити або законсервувати шляхом засипання, інакше українці втратять пам'ятку назавжди. А мова йде про об'єкт загальносвітового значення!

Читайте також: Мої правила краси

Звісно, є об'єкти, що мають гідний, майже первісний вигляд. Наприклад, дерев'яна церква Святого Юра у Дрогобичі. Вона стала частиною списку в 2013 році на 37-й сесії Комітету Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Камбоджі. Проте до стану та збереження забудови держава не прикладала ніяких зусиль. Об'єкт гарно виглядає тільки тому, що йому просто самотужки пощастило зберегтися.   

Насправді, це питання культури та правової поваги в суспільстві. У розвинених країнах це виховувалось століттями. Нам достатньо було б дещо розрідити розміщення білбордів, і проблема була б нейтралізована. Проте байдужість нашої влади та дріб'язкове розуміння важливості збереження того, що нам дісталося від предків і що ми повинні передати нащадкам, переважає над загальнолюдськими цінностями.

Вихід є. Першочергове прийняття закону щодо всіх семи українських об'єктів. Крім того, на законодавчому рівні необхідно забезпечити належне фінансування об'єктів з боку держави на утримання, ремонт та реставрацію пам'яток.

Варто пам'ятати, що Україна як учасниця Конвенції ЮНЕСКО з 1988 року взяла на себе зобов'язання забезпечувати охорону об'єктів Всесвітньої культурної спадщини, розташованих на її території.

Таким чином адміністрація об'єктів та місцева влада повинні постійно вести роботу, вдосконалюючи управління, моніторинг та охорону об'єктів. Також згідно з Конвенцією держава повинна працювати на підвищення цінності культурного спадку в очах громадськості та посилювати захист об'єктів шляхом розвитку освітніх та інформаційних програм – власне, чого і не вистачає в Україні. Наприклад, у розвинених державах світу є певний азарт до просування своїх культурних збережень на різних рівнях – зазвичай це виражається у фінансуванні на утримання об'єктів у належному вигляді й форматі.

Ці країни розуміють, що внесення культурних пам'яток до переліку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО – це можливість, завдяки якій можна реалізовувати рекламні кампанії, створювати інфраструктуру, заохочувати туристів та проводити грандіозні події, які будуть впливати на імідж країни у світі. Україна ж досить пасивно рухається в цьому напрямку.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції