День, коли його не стане

© Reuters
Цікаво, скільки співробітників ФСБ по смерті Путіна скажуть те саме, що колись мені сказав один кагебіст про свого померлого колегу.

Завжди цікаво спостерігати за фантазійними спічами російського президента. Це вже, мабуть, такий стан, коли людина бачить себе довічним жителем Олімпу, й імітує не лише дар пророцтва, але й змогу всеосяжним оком своїм озирати минуле і щире бажання виправити усі історичні помилки.

Важко собі уявити, що там іще в тій голові брунькує, щоб незабаром потішити нас плодами цієї гігантської мислі. Якщо він, не зморгнувши оком, може переконувати про чудові вигоди, які несе зростання долара щодо рубля, то що йому заважає за прикладом Північної Кореї розповідати про польоти на Сонце?

Його ескапади в історію – це завжди балачки людини недалекої та й, зрештою, і спрямовані вони на адресу таких самих недалеких персонажів, якими є його вірні виборці.

Про те, яким чином створювався СССР, кожен може прочитати в інтернеті. Правди у словах Путіна нуль цілих рубль десятих. Але електорат сприймає їх із вдячністю і розумінням. Електорат нічого не знає про визвольні рухи геть у всіх республіках, про створення там своїх незалежних урядів і про жорстоке придушення московськими військами найменшого бажання унезалежнитися від Росії.

І коли Ленін підкладав оту міну сповільненої дії, про яку шкодує Путін, то ця визвольна боротьба все ще тривала і в Україні, і на Кавказі, і в Середній Азії. І зупинити її можна було тільки одним-єдиним способом – створити псевдонезалежні республіки.

Читайте також: Ворог під боком

Ну, а кордони різали уже, як русскій Бог на душу поклав. Тут Путін рацію має. Тільки не договорює про те, як прирізали до Росії чужі території та як відрізали етнічні терени від одних, аби ощасливити інших. І тут справді була закладена бомба уповільненої дії, бо фактично не існує жодної колишньої республіки СССР, яка б не мала претензій до свого сусіда. Отут і ховалися усі зародки майбутніх воєнних конфліктів.

Путінський спіч про Донбас може означати всього лише тлумачення його попереднього спічу про ленінські проколи у формуванні СССР, а може означати і налаштовування електорату на новий виток воєнної ескалації: асвабаділі Крим, асвабадім і Данбас. Ну, якщо не з'їсти, то бодай надкусити: приєднати нарешті багатостраждальні "ДНР"-"ЛНР" до матушкі.

А чому б і ні? У росіян це викличе нову хвилю захоплення вождем.

Вождь, щоправда, з Путіна так собі. До Муссоліні, Салазара, Франко дуже далеко. Про дідуся Адольфа взагалі мовчу. Вони бодай уміли заряджати публіку своїми палкими промовами. Особливо жінок. Ті просто впадали в транс, втрачали свідомість і готові були народжувати від вождя стільки гарматного м'яса, скільки потрібно для потреб фронту.

Зарядний пристрій Путіна з цим завданням не дає ради. Демографічна картина Росії мала б кожного мислячого діяча якось витверезити і отямити, бо при зростаючій чисельності представників так званих малих народів росіянам у майбутньому світить хіба що гетто.

Але Путін не належить до мислячих діячів. Дехто пише про нього, як про дуже хитрого і далеко не дурного, але підступного змія. З підступністю погодитися можна, а от щодо хитрості є сумніви.

Володимир Путін прес-конференція
ТСН.ua

Я колись мав змогу спілкуватися з кагебістами доволі багато. Я у них був у списку, який був завжди напохваті. У них, мабуть, був якийсь план, про який вони змушені були звітувати щодо роботи з населенням. От вони викликали мене і розпитували про те, про се, чудово при цьому знаючи, що нічого цікавого для них я розповісти не зможу, бо не займався політичною діяльністю. Але якусь користь вони з тих здибанок мусили мати. Яку?

Оце мені завжди цікавило, бо ніяк не міг второпати, навіщо було витрачати на мене час. Тим більше, що розмови часом були і геть не оперативні, бо переходили на теми літератури й історії. Складалося враження, що їм цікаво зі мною побалакати, поділитися тим, що вони прочитали. А читали вони чимало такого, що було заборонене. І вони навіть називали мені ці книжки, і тих авторів, яких і я підпільно читав, але, звісно ж, у цьому не признавався.

І що цікаво. Навіть прочитавши Грушевського, Липинського чи Донцова, вони несли таку саму ахінею, як і Путін. Тобто вони читали одне, а висновки робили зовсім інші. У них, можливо, мізки були налаштовані уже на те, щоб усе перекручувати догори раком. Я слухав їх не без ошелешення, але ніколи не сперечався, а лише по-швейківськи підтакував. Хоча й не міг второпати, як так вихолодить, що ми читали один і той самий твір, а бачимо РІЗНЕ.

Історичні факти перетворювалися у їхній інтерпретації на химеру. Висновки зашкалювали своєю абсурдністю.

Читайте також: Як роса на сонці

Якось мене викликав на розмову Анатолій. Старший чоловік, росіянин. Цей особливо любив потриндіти на теми, які і геть не могли цікавити КГБ. І щоразу тягнув мене до якогось бару. Зустрілися ми на вулиці. "Куда б нам на каву пайті?" – задумався він. Росіяни у Львові теж ходили "на каву", а не "кофе піть". Я кивнув на "Інтурист".

"Нєт, – сказав він. – Там наши. Єщьо падумают, што на нас работаєш". І потягнув мене у пролетарську зацофану кнайпу, яка уже давно не існує і де збирався простолюд. Але там, у тій кнайпі, за спиною у бармена була кімнатка "для своїх". І ми там сиділи удвох, і я слухав сповідь чекіста, який мужньо боровся з УПА.

Особливо мене вразила історія дівчини, яка, сховавшись на горищі сільської хати, уперто відстрілювалася і здаватися не хотіла. "Ну, тагда ми єйо сажглі. А ана, прєставь сєбє, вилєзла на стріху і вся в агнє єщьо страчіла па нам із автамата".

В міру сп'яніння він намолов мені багато чого цікавого. А в самому кінці, коли ми уже прощалися, запитав: "Ну, ти там ета… нічєво такова нє замишляєш?".

"Та де, – кажу, – ви ж мене знаєте".

"Да, знаю, ти же умний парєнь. Спасіба".

"За що?"

"А за пагаваріть. За адно і галачька па прадєланай работє", – і він розсміявся.

А я нарешті второпав, якого дідька я їм здався – вони просто сачкували з роботи. Ото побалакає зі мною хвилин двадцять, а спише пів дня.

Більше я Анатолія не бачив. При черговій здибанці з черговим кагебістом я почув: "А знаєш, умєр Анатолій".

"Та ви що? – щиро здивувався я. – Яка ж гарна була людина!"

"Да, – зітхнув кагебіст. – Нам всєм єво будєт нє хватать".

Цікаво, скільки знайдеться ефесбешників, які по смерті Путіна скажуть такі самі слова?

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 5
  • Алексей Новиков Алексей Новиков 26 січня, 16:48 Згоден 12 Не згоден 56 в день когда не станет Путина, будет самый ужасный день для Украины т.к. к власти придет или Жириновский или Шайгу, они терпеть не будут все эти выпадки в сторону России! а если Вы все наивно думаете что после Путина придут Овальный или Медвечук то сильно ошибаетесь, молитесь на Путина, вы с ним как у христа в запазухе відповісти цитувати Татьяна Татьяна 29 січня, 17:12 Згоден 18 Не згоден 1 Мы у него "как у христа в запазухой"?Да нет он на нас просто крест хочет поставить!!Мы в своей Украине ещё должны переживать,что какойто шизанутый с другой страны будет нас жизни учить!Да если б он ноздри не всунул-русский и украинец никогда бы врагами не стали!Украина бы с кризиса вылезла,если б он войну не развязал на Востоке!Самый ужасный был день,когда Путлер стал на свой трон!Молимся,чтоб он быстрее здох и все убитые им наши украинцы покоились с миром! цитувати Дякуємоспам Коля Коля 28 січня, 10:16 Згоден 8 Не згоден 10 полностью с тобой согласен цитувати
Вибір редакції