Хаос у головах

© tsn.ua
Вочевидь, Росія, не маючи змоги зупинити декомунізацію в Україні, хоче її очолити – і ми не маємо дати їй на це шансів.

9 травня 2016 року на телеканалі "Гамма" раптом вигулькнув злегка вкритий цвіллю Пйотр Сіманєнка. Його палка промова насправді була автоматичним зчитуванням з монітора готового тексту, з яким він навіть попередньо не ознайомився, бо не раз плутався. І нічим вона не відрізнялася від таких самих промов, виголошуваних хоч 30, а хоч і 50 років тому. Та сама маячня про перемогу, здобуту завдяки "вдохновению ленинскими идеями".

Друга половина спічу складалася з заїжджених прокльонів на адресу теперішньої влади, невідомо кого закликаючи "защитить победу от посягательств неонацистского отребья, пришедшего к власти в Украине" та розповідаючи, як "подонки из националистической бандеровщины глумятся над могилами их боевых соратников".

Дивним є те, що заяви про правлячу "хунту", про те, що націоналісти й олігархи захопили владу, залишаються безкарними. Бо де він побачив при владі націоналістів? А стосовно олігархів дивно чути це з вуст людини, яка завжди була їхньою слухняною маріонеткою.

Натомість на окупованому Донбасі, де теж не забувають істерично волати про хунту й бандерівців, відбувається те, що раніше називалося маразмом, а ми останнім часом називаємо "когнітивним дисонансом".

Наприклад, в Алчевську на параді несли портрети Петра Краснова, донського козацького отамана, генерала й письменника, який воював на боці німців. Після війни англійці в числі інших донських та кубанських козаків видали його росіянам, і ті його стратили. Одне слово, "бандьора" і навіть, не побоюсь цього слова, "мазєпа".

Загалом, я нічого проти Краснова не маю, бо під час Першої московсько-української війни він був ворогом нашого ворога і, як міг, скріплював стосунки зі Скоропадським.

Читайте також: Вибрики декомунізації

Але складається дивна ситуація. Ми бандерівці і фашисти, бо з повагою ставимося до воїнів УПА і називаємо "дєнь пабєди" Днем примирення і скорботи, що неймовірно бісить Сіманєнка, а донбасяни, які виходять на парад з портретами Краснова – білі й пухнасті.

Тобто їм пам'ятати своїх "бандьор" і "мазєп" можна, а нам ні?

У кожному разі в їхніх головах відбувається якась хімічна реакція, яка нам поки що недосяжна. Вочевидь, після звільнення захоплених територій доведеться відкривати реабілітаційні центри.

Але такі чудасії відбуваються і в самій Росії, де з'являються меморіали на честь козаків, що боролися з більшовиками, видається безліч книжок про російських колаборантів, що перейшли на бік нацистів. З цим нема жодних проблем.

А нещодавно в Росії демонстрували вірменський фільм "Гарегин Нжде. Защищая Родину".

Хто такий Гарегін Нжде? Це вірменський військовий і державний діяч, засновник концепції вірменського націоналізму, який тісно співпрацював з Третім рейхом під час Другої світової, виступав перед військовополоненими вірменами, закликаючи їх до збройної боротьби проти СССР. "Хто гине за Німеччину, той гине за Вірменію", – таким було його гасло. У 1944 році його схопили чекісти, він помер у 1955 році в тюрмі. В Софії на будинку, де його арештували, висить пам'ятна дошка.

Знову дивна ситуація. В Росії фільм забороненим не був, його демонстрували в багатьох кінотеатрах, в тому числі і в Москві. Відгуки російської вати були на диво позитивні.

Але можна навіть не сумніватися в тому, якою була б реакція росіян і наших сіманєнків на фільм під назвою "Степан Бандера. Захищаючи Батьківщину".

Для російських агентів такі меми, як "фашисти" й "бандерівці", дуже вигідні. Заклики воювати з українцями виглядали б дико, бо "ми же братья", а от воювати з "бандерівцями" і "фашистами" – для кожного російського патріота цілком привабливо.

“Десь в надрах Кремля сидять, вочевидь, не дурні люди, які пильно стежать за нашою декомунізацією і, не знайшовши іншого способу, як зупинити її, вирішили довести до того ж таки маразму.”

Тому й у спічі полум'яного комуніста не обійшлося без згадки про "фашистів", які руйнують дорогі його серцю пам'ятники. І тут, як на замовлення, відбулася цікава подія.

Десь в надрах Кремля сидять, вочевидь, не дурні люди, які пильно стежать за нашою декомунізацією і, не знайшовши іншого способу, як зупинити її, вирішили довести до того ж таки маразму.

І ось у Львові 9-го травня збирається група молодиків, з тих, що зривали акцію ЛГБТ, і намагається повалити пам'ятник Степанові Тудору. Політичні сили, які здулися і не мають якогось відчутного авторитету, вирішили нагадати про своє існування. Їм цього разу завадили, але чи надовго?

Степан Тудор був доволі талановитим експериментальним письменником, про що свідчить його повість "Молочне божевілля", автором цікавих філософських творів, яких тупі радикали, звісно ж, не читали. Він не був у перших рядах галицьких письменників, яким конче треба ставити пам'ятник, були й важливіші постаті. Але він точно не заслуговує на те, аби його зносили таким самим варварським способом, як Леніна.

Авжеж, він був комуністом, але західноукраїнським. І відмовився емігрувати в СССР, де його б розстріляли, як розстріляли сотні інших членів КПЗУ та десятки західноукраїнських письменників-комуністів.

Тудор, щоправда, був автором ряду статей, в яких критикував тодішніх націоналістичних письменників, називаючи їх, як і Сіманєнка, "фашистами". Але цей грішок у його доробку був дуже скромним і не дорівнював Ярославу Галану, пам'ятник якому було знесено ще в 1992-му році.

Тудор загинув 22 червня 1941 року від німецької бомби разом з дружиною та ще кількома письменниками.

Так от, я вбачаю у спробі руйнації його пам'ятника небезпечний прецедент. Бо в такому випадку можна буде кинутися руйнувати пам'ятники й іншим письменникам-комуністам, більшість із яких мали у своєму доробку такі ж самі грішки. Хіба Довженко не боровся з українським націоналізмом? А Рильський? А Остап Вишня? А Олесь Гончар?

Перспектива доволі інтригуюча. За принципом "якщо не можна зупинити, то варто очолити".

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції