Ісламський світ на епохальному роздоріжжі

Ісламський світ на епохальному роздоріжжі

Фото: Reuters

Події в Туреччині ще раз засвідчили всеохопні зміни в мусульманському світі - може зникнути цілий культурний пласт. 

Події на Близькому Сході, перш за все, в Сирії та Іраку, пов'язані зі створенням "Ісламської держави". Криваві вчинки радикальних ісламістів в Азії і Африці. Тероризм ісламських фундаменталістів з акцентом на країнах ЄС та США. Невдала спроба військового перевороту в Туреччині проти президента Реджепа Ердогана, який є гарячим прихильником не лише "султанських" повноважень, а й політичного ісламу. Все це свідчить про всеохопні зміни в тому сегменті людства, який сповідує мусульманство. А таких людей – понад 1,5 мільярда.

Ісламський світ у цілому виглядає слабким, він частково колонізований, принижений і економічно виснажений. Вуглеводні, якими багаті арабські монархії Перської затоки, до падіння нафтових цін дійсно приносили надприбутки, але в основному представникам правлячих династій. Причому ці квітучі країни палаців та хмарочосів виглядають безперечним винятком в основному масиві бідності мусульманських держав. Досягнення Арабського халіфату в культурі, науці та державному будівництві стали просто історією і загубилися в середніх віках. Зате подолання постколоніального синдрому і глибинних соціальних проблем стало ключовим викликом для практично всіх мусульманських країн в XXI столітті.

Відповіддю на кризу стало звернення до витоків. Щось схоже спостерігалося в Європі в період реформації XV-XVII століть. Деякі дослідники називають "мусульманським Лютером" аравійського теолога XVIII століття Мухаммада ібн Абд аль-Ваххаба, який вважав, що справжній іслам практикувався тільки першими трьома поколіннями послідовників пророка Мухаммеда, і протестував проти всіх наступних новацій. Але в цьому його схожість з протестантами, які теж ідеалізували раннє християнство, закінчується.

Ваххабізм в основному був спрямований не тільки всередину, а й назовні. Він зіграв значну роль в опорі арабів турецькому імперіалізму і основоположну - в створенні королівства Саудівська Аравія і зародження арабського націоналізму. Так що поки ісламський світ лише в очікуванні свого Мартіна Лютера і Жана Кальвіна. Зате, як і під час реформаційних європейських страждань, цей процес, перш за все, уособлює зростання релігійного фундаменталізму, причому повсюдно.

Отже, виникає головне питання: куди приведе ісламська реформація? По суті, є два шляхи, і обидва, до речі, експлуатують повернення до першоджерел. Один пов'язаний з так званою ісламізацією модерну. Тобто не спротив глобалізації, а пристосування до неї з народженням перспективних симбіозів, таких, як ті ж успіхи турецької світської держави. Ну а другий шлях - це саморуйнівні "пояси шахіда" у всіх сенсах цього словосполучення. На жаль, перший варіант, особливо після останніх подій, наразі програє другому із розгромним рахунком. Та, скоріш за все, почне зникати цілий культурний пласт. Йдеться, наприклад, про мистецькі поєднання турецької національної та європейської культур, які були можливі лише в секуляризованій Туреччині. Як той же анатолійський психоделічний рок.

Оригінал

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу! 

Повʼязані теми:

Наступна публікація