Кому це вигідно

© ТСН.ua
Польщу прагнуть перетворити на прокурора України, аби не дати нам відірватися від московської пуповини. 

Вбивство Павла Шеремета відразу винесло на поверхню повно намулу. Залунали істеричні крики із серії "всепропало" і "наснезалякати". Чому окремі журналісти вирішили, що наша влада, а натякають саме на неї, вирішила когось лякати убивством журналіста?

І до чого тут наша влада? І до чого істерика про неспроможність правоохоронних органів тримати ситуацію під контролем? А може, дійсно, має підстави версія, що комусь треба дестабілізувати роботу органів, які надто різко взялися за корупціонерів?

У нас є журналісти, які значно сміливіше критикували владних вельмож, розкривали корупційні схеми, і ніхто їх не вбивав. Віталій Портніков правильно написав, що вбивство Бузини і Шеремета – однієї руки справа. Головне тут показати Україну перед світом, як непевну, нестабільну і не варту ЄС.

Щодо псевдозалякування, то ця пісня не нова. І відомо хто музику замовив.

Не можу собі уявити, кому в Україні заважав Бузина аж настільки, щоб його конче треба було вбивати.

Але за день до вбивства Павла Шеремета розпочалася ще одна антиукраїнська провокація уже з боку Польщі. Польський Сейм хоче встановити 11 липня Національним днем пам'яті жертв геноциду, здійсненого українськими націоналістами проти мешканців Другої Речі Посполитої, тобто міжвоєнної Польщі.

Резолюція, яку зараз розглядають депутати, містить повно дивних і дуже неточних формулювань. Почнемо з кількості жертв "геноциду". Ця цифра має безліч варіантів: від 80 до 500 тисяч. У резолюції фігурує більше ста тисяч громадян Другої Речі Посполитої, а точніше "сто і кількадесят тисяч". І тут же уточнено: "Їхня точна кількість досі не відома, і багато хто з них до цих пір не є гідно похоронений і вшанований".

Нагадаю, що в резолюції 2013 року було тільки 100 тисяч. Дивно те, що від часу першої резолюції не було відкрито жодних нових документів, які б засвідчили, що цифру в 100 тисяч треба переглянути у бік збільшення. Так виглядає, що й це не межа.

Але постає запитання: що заважає підрахувати точно? Адже списки польських переселенців на Волинь зберігаються в архівах. Чи розібралися історики з тим, хто причетний до вбивств? Адже вбивали не лише націоналісти, але й совєтські партизани і чекісти за тим самим сценарієм, який було виконано у Беслані. На Волині прагнули зіткнути лобами поляків та українців, а в Беслані – осетинів і чеченців. Сталін ще в 1930-их роках знищив десятки тисяч поляків на совєтських Волині і Поділлі. Чи ці жертви часом не доплюсовані до ста тисяч?

Колишній перший віце-прем'єрІгор Юхновський, між іншим з Волині, стверджує, що коли він разом з істориками почав розбиратися з тими списками жертв, то з'ясувалося, що багато хто насправді не загинув, а переїхав до Польщі.

Якщо в Україні було дуже точно підраховано кількість репресованих сталінським режимом українців за період з 1944 по 1953 роки, а це 153 259 осіб, то чому цього не можна зробити польським дослідникам?

Щодо виконавців, то в резолюції мовиться про те, що злочини були скоєні ОУН, УПА і СС Галичина. І при цьому називають дату: 11 липня 1943 року. Могли хоча б у польську Вікіпедію зазирнути, аби переконатися, що дивізії на той час ще не було, перший парад рекрутів – ще навіть не дивізійників – відбувся 18 липня 1943 року. Але й пізніше дивізійники не воювали ні з ким на Волині.

Читайте також: Чи стане адвокат прокурором: що не так в стосунках Польщі та України

При всьому цьому резолюція не згадує про українські жертви з польського боку. А їх теж було немало. А потім фотографії убитих українців фігурують у книжках про "геноцид" на Волині, як і легендарне уже фото циганських дітей, убитих божевільною матір'ю ще в 1920-тих роках. І хоч давно вже про те фото написано і розкрито фальшивку, а бачиш, що воно й досі гуляє, і досі його постять і виставляють на своїх сторінках окремі поляки.

І досі у польській пресі можна прочитати про бандерівську владу в Україні, хоча в парламент не пройшла жодна націоналістична партія. А загалом націоналістів у Польщі в рази більше, ніж в Україні. Виходить так, що окремі польські діячі повторюють слово в слово заяви російських політиків, які волають про бандерівську і фашистську хунту.

Що окремими польськими депутатами керує спритна ручка Кремля, видно бодай із заяви польського депутата Януша Саноцького, що "Україна не воює з Росією". А отже, це означає, що всі попередні заяви польських міністрів про те, що в Польщі мають з'явитися батальйони НАТО і ракети, не мають жодних підстав. Війни нема – і Польщі ніхто не загрожує.

При цьому кандидат на керівника польського Інститут Народної Пам'яті Ярослав Шарк у своєму виступі заявляє, що кожна держава повинна будувати свою ідеологію на позитивних моментах історії. А тому досить спекулювати на темі про участь поляків у Голокості і єврейських погромах, бо виконавцями тих погромів були німці.

За аналогією убивцями поляків на Волині теж можна звинуватити німців? Чи то тільки Польща мусить виховувати покоління, що підростають, на позитивних моментах?

І друге питання. А хто винен у польському антисемітизмі перед війною? Теж німці? Ось кілька цитат із польської преси 1937– 39 років.

На ХІХ-му Загальнопольському з'їзді делегатів товариства учителів середніх і іищих шкіл до статуту було запроваджено пункт: "Членом Товариства може бути тільки християнин, народжений християнами". Газета коментувала, що "досі й так серед членів ТУСВШ не було жодного жида, отже, зміна статуту мала демонстраційний характер, який стверджував, що жиди не можуть розраховувати на жодні зміни в польському суспільстві. Учасники з'їзду зажадали, аби в новому навчальному році учитель-жид не міг виконувати обов'язків класного керівника, ані керівника будь-якої учнівської організації на теренах польських шкіл".

Єврейська "Chwila" описувала бурхливі події у вищих навчальних закладах.

Польські студенти зажадали усунути з Університету Яна Казимира професорів-жидів, не приймати на навчання жидівської молоді і звільнити зі шкіл учителів-жидів. Натомість жидівські студенти оголосили голодування, протестуючи проти антисемітизму.

Студент Політехніки Ян Нємєжицкі "приступив до такого собі Рейха, що йшов вулицею Галицькою, вдарив його кулаком, викрикуючи: Хайль Гітлер".

До авдиторій почали вриватися студенти-боївкарі і силою пересаджувати жидів на окремі лави, а тих, хто боронився, били, а то й скидали зі сходів, в тому числі й дівчат. Натомість жидівські студенти влаштували одноденний страйк.

Групи польських націоналістів переривали заняття і силою викидали студентів-жидів з авдиторій. На брамах Політехніки й Університету вивішено транспаранти: "День без жидів" і "Вимагаємо лавкового ґетто".

Групи студентів перекрили всі входи і не пускали жидівських студентів, обкидаючи камінням. Кілька жидівських студентів було жорстоко побито.

Повертаючись до резолюції Сейму, доходимо висновку, що Росія дуже ретельно попрацювала на полько-українському ідеологічному фронті, аби не дати нам відірватися від московської пуповини і потрапити до ЄС. А заодно з перетворити Польщу з нашого адвоката на прокурора. 

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу! 

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 9
Вибір редакції