Лобзик і сопілка

© УНІАН
Освітня реформа в Україні назріла давно, але навряд чи щось з того вийде – без нового покоління педагогів.

Новий міністр освіти збирається провести реформу у своїй галузі. І це чудово. Але є одна притичина, яку не просто буде подолати. Маю на увазі неймовірну завантаженість школярів уроками.

Подумати лишень: п'ятий клас мусить опановувати 16 предметів щотижня! Для десятирічної дитини – це каторга. Серед цих предметів такі, як фізкультура, трудове навчання, малювання, хореографія, музика. Здоровий глузд підказує, що усі ці п'ять предметів не повинні оцінюватися взагалі, бо ж не всі можуть бути рембрандтами, кличками чи штраусами. Ще здоровіший глузд підказує, що перші два і останні три мали би втілитися в два уроки на вибір.

Пригадую уроки музики зі своєї школи. Учитель у нас був доволі кумедний, не мав одного пальця, але грав на мандоліні, а ми змушені були за ним завивати. Толку з тих завивань не було жодного.

Мій малий натомість мусив учитися грати на сопілці. Навіщо? Він добре малює, то чому б не зосередити дитину саме на цьому таланті?

Я в п'ятому класі пиляв лобзиком різні фігурки, клепав з бляхи якісь ящички, виточував мамі макогін… Минуло надцять років. Чим займаються п'ятикласники? Далі пиляють лобзиком, у шостому, мабуть, почнуть гнути бляху. Я не кажу, що їм це не подобається. Навпаки! Але надворі ХХІ сторіччя! Цікаво, чим займають у п'ятих-шостих класах у Японії та Китаї? Часом, не розбирають айфони? Не майструють штучних роботів?

Предмети треба скорочувати. Але як тут скоротиш? Куди подіти армію учителів? От реформа й загрузне. А як на мене, почати треба саме з цього!

Тим часом діти не встигають з такою гурмою предметів. ЗНО показало вкрай низький рівень знань. Щороку прохідний бал знижується…

Підручники – це окрема тема. Про неї і я писав, і інші автори, але практично нічого не міняється. Підручники ускладнені, захаращені безліччю непотрібної інформації. У "Природознавстві" за другий клас діти довідуються про якийсь гномон. Хтось знає, що то таке? Я й сам не знаю. А це – сонячний годинник.

“Багато чого з того, що мусять школярі галопом вивчити з української мови за семестр, студенти вивчають п’ять років на філологічному факультеті.”

Багато чого з того, що мусять школярі галопом вивчити з української мови за семестр, студенти вивчають п'ять років на філологічному факультеті.

Візьмімо підручник "Українська мова 5 клас. С.Я. Єрмоленко, В.Т. Сичова (2013 рік). Таке враження, що написали його нащадки знатних ланкових і комбайнерів, бо село пре з усіх щілин.

Яскравий приклад загадка: "Влітку служить, а взимку зуби сушить". Відповідь: "Борона"!!!

Ну де сучасна дитина ту борону бачила? Навіть не в кожному селі, не те що в місті.

У тому ж підручнику українська література для авторів виявилася, мабуть, надто нецікавою, бо задля мовних прикладів домінують віршики не поетів, а нікому не відомих графоманів. Закинувши декого в пошук, я з'ясував, що більшість із них ніякі не поети, а вчителі.

Тобто замислимося на хвильку. Тисячолітня історія української літератури за деякими винятками виявилася не вартою уваги. Натомість армія учителів-віршоробів кинулася клепати примітивні римованки:

Прикметник – це частина мови,

Без неї нам не обійтись.

Ти вслухайсь в слово пречудове,

Йому, як другові, всміхнись.

Квітки у полі – білі, сині,

Червоні, жовті, голубі.

Хмарки у небі бистрокрилі,

Весняні, літні, зимові.

Чого вартує оце нестравне "вслухайсь в слово"! А слово "зимові" з наголосом на останньому складі? А примітивні рими? Це так ми учимося мелодійності мови?

Погляньте на цей паноптикум графоманії: А. Каніщенко, Н. Рій, Л. Чернецька, Л. Біленька, А. Свашенко, Л. Лужецька, В. Дворецька, Н. Гуркіна, О. Суботіна, Ж. Спиридова, Г. Островська, П. Ларін, О. Черняк, Л. Лілова, В. Осєєва, М. Галагуза, Л. Селенський, Б. Козярський…

Ви чули колись про таких поетів? Про більшість із них взагалі неможливо знайти якусь інформацію. Але чим вони взяли авторів підручника? Чим вірші про мову Б.Грінченка, В.Самійленка, С.Воробкевича, К.Малицької виявилися гіршими за сучасну графоманію?

Яке уявлення про поезію матиме дитина, читаючи отакі замальовки:

Червоне сонце в Чорне море сіло,

Напнула ніч легку чадру на Крим.

Над Києвом вже теж (!!!) повечоріло…

В думках сьогодні я побуду з ним.

Г. Литовченко.

Тут логічне питання: з ким? З Кримом чи Києвом? Якби ж то писав поет, замість такого немилозвучного "вже теж" написав би "Уже й над Києвом повечоріло". Але для цього треба мати бодай поетичний слух.

Читайте також: На мовному фронті без змін

Тексти про материнські руки і батьківський поріг – це, мабуть, те, що можна відшукати лише у наших підручниках. Зокрема, про материнські натруджені руки. Адже "руки матері миють, варять їсти, білять (???), перуть, шиють".

Чи багато є дітей, які бачили, щоб їхня мама щось шила? Або щось прала руками? А що цікаво ці руки "білять"? Невже хату?

Подаруй мені, мамо, хустину

Із червоним, як мак, бережком, – ще один чудовий віршик про хустину у квіточки.

А чому б не написати: "Подаруй мені, мамо, французькі духи?" Або айфон?

А як сприймати отакі загадки для учнів п'ятого класу:

Морква, біб і цибулина,

Бурячок і капустина,

Ще й картопля – шусть у горщик.

Ну й смачний ми зварим…

І це П'ЯТИЙ клас! Віршик, який пасує для дитячого садка, тулять дітям, які грають у майнкрафт.

Реформа назріла давно. Але доки підручники будуть писати різні пенсіонери, виховані на традиціях совєтської школи, для яких моралізаторські притчі В.Сухомлинського все ще залишаються актуальними, нічого з тієї реформи не вийде. Мусить з'явитися нове покоління педагогів.

А якби міністром був я, то заборонив учителям писати вірші для підручників.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

 

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
  • Numero Uno Numero Uno 16 червня, 13:55 Згоден 4 Не згоден 9 Автор цього опуса бажає собі новий телефон та не може купити? Назва модельного ряду яблучного телефончику зустричається у статті делілька разів) відповісти цитувати
Вибір редакції