Мундир Сталіна

© УНІАН
І дарма що кремлівські курдуплі тільки зростом можуть рівнятися зі Сталіним - уявний його мундир вони вже приміряли.

Розпад Совєтського Союзу став для Росії чимось схожим на видалення у пацієнта шлунку, печінки і селезінки водночас. Голова і серце, які залишилися, не переставали страждати, очі з тугою позирали у напрямку втрачених територій, вуха чутливо прислухалися до появи антиросійських настроїв, а ніс ловив тривожні запахи остаточного і безповоротного розлучення.

Колись міцний і злагоджений організм Російської імперії почав підупадати й хиріти. Найсвітліші уми російського самодержав'я намагалися бити в дзвони і волати про недопустимість розвалу СССР, але наприкінці 80-их їх ще ніхто не чув, а в 1991-му вже було пізно.

Як писав Дєніс Драгунскій, "Россия выиграла битву с социализмом ценой потери самой себя". Алєксандр Ціпко з цифрами в руках доводив, що "без Украины и Белоруссии Россия не выживет, как не выживут и отделившиеся республіки… Мы стерли наше государство с лица земли… Мы уничтожили все наши государственные структуры".

Після розвалу праві сили у всьому звинуватили євреїв, які, мовляв, таким чином помстилися за чорносотенські погроми. Відразу кілька російських часописів кинулися боротися з сіонізмом і русофобією. Не обійшлося і без пірнання в історію та звинувачень євреїв у тому, що вони споїли Росію.

Це дивне звинувачення нічим свіжим не пахнуло, а відповідь на нього дав ще російський письменник Ніколай Лєсков, який у 1883 році у статті "Євреї в Росії" довів абсурдність цієї вигадки. Бо якби це було правдою, то як тоді можна було б пояснити, що пияцтво і пов'язані з ним злочини поширені більше там, де євреїв не було, тобто "за чертой оседлости".

Здавалося б, скільки вже там тих євреїв у Росії зосталося, а от і далі не дають жити. Дарма що російський кінематограф, втративши яскравих режисерів та акторів єврейського походження, сильно збіднів, бо зникло те, що в совєстьку епоху було найпопулярнішим – фільми в жанрі комедії і мелодрами. Натомість сипонули, як з лантуха, тріллери і кримінали.

Часописом, який продовжує мужньо боротися з вітряками, залишився журнал "Наш современник". Один з чільних авторів цього журналу Валєнтін Сорокін пише: "Педерасты – тараканствуюшие реформаторы, помидоромордые Гайдары: пощекочи их за пупок – визжат, как престарелые курвы при виде голого мужчины! И ладошками заслоняются...

Нам же, русским и нерусским, нам же, патриотам истерзанной России, святой Родины нашей, нечего ждать и некого ждать: нас проторговали Клинтону и Олбрайт доморощенные мерзавцы, и мы с вами обязаны поимённо знать их, помнить их и готовить себя к суду над ними. Никогда не победят красоту патлатые твари!.."

Педерасти, за його словами, захопили навіть Кремль. Шкода, що не назвав їх поіменно.

"Прохвосты, иуды, христопродавцы, жиды, интернациональные жиды спеленали президента и премьера, – волає Сорокін. – Ожидовлена Дума. Ожидовлен Совет Федерации. Мало нам, русским, сраму?"

І після цих слів з дитячою наївністю дивується: "Сволочи. Теперь как русский – так антисеміт".

Важко собі уявити, що такі дикі творіння ще й досі з'являються в ХХІ сторіччі в державі, яка прагне світового лідерства.

Читайте також: Вибрики декомунізації

В. Сорокін не належить до якихось провідних російських письменників, досить сказати, що російських літераторів з прізвищем Сорокін є близько тридцяти. Правда, лише один Валєнтін. Але його погляди визначають загальноімперські погляди росіян. Так, як він, думає основна маса народу до останнього алкаша включно.

Так, як голосить В. Сорокін за втраченими теренами, голосить і пересічний росіянин: "А почему Донбасс украинский? Почему Северный Казахстан не в России? С Украиной-то и пререкаться грешно России. Киевская Русь – мать наша: русский народ просто обязан целиком войти в Украину и поклониться своей матери: "Прости нас, идиотов, русских, белорусов и украинцев, жидами и христопродавцами рассоренных и разоренных, за Донбасс прости, за Харьков прости, за Крым прости, а за Севастополь – накажи нас, мати, Русь киевская, неделимая и незабвенная!.."

Є, звісно, й винятки, бо де їх нема, але насправді вони незначні, що видно навіть з тих скромних спроб організувати якісь протестні марші.

Зараз інтернет нам демонструє карту з позначками розташування російських військ біля кордонів з Україною. Ми в оточенні. І невідомо, що там кільчиться і вруниться в голові у ґеноссе Путіна. Російська преса пише, що їхня армія може увійти до Києва за чотири години. На східному кордоні їм доведеться пробиватися значно довше. Та й увійти до Києва не означає його захопити, бо бої в місті завжди важкі і непередбачливі. Доведеться при наступі покласти уже не сотні, а тисячі й тисячі російських солдат. Наші аналітики пишуть, що вірогідність значних втрат власне й стримує Кремль від наступу.

Але той стан холодної війни, який совєтська преса свого часу називала "бряцаньєм оружієм", все ще триває. Тотального наступу ще нема, але є тотальна атака писючої братії, яка прямо закликає до війни. Сєргєй Алабжин, вчорашній учитель, а сьогодні громадський діяч, журналіст і лідер руху "Танкоград" та редактор однойменної газети, пише: "Произошёл не только крах Советского Союза, не только уничтожение Советской Империи, а произошёл обвал, крушение государственного, нравственного и духовного начала русской нации. Россия может быть или великой, или никакой. Географически урезав себя, мы тем самым духовно себя обрезали, мы отказались от Белоруссии и Украины, мы потеряли русскую Среднюю Азию, тысячи и миллионы нитей, которые связывали нас на протяжении многих веков с этими народами, прерваны. Русские стали изгоями. Наступили позор и проклятие для русского человека за пределами России, ему и в собственной стране жить тяжело, а там и подавно".

В книжці "Страна, которая молчит" С.Алабжин робить такий висновок: "Сталин нужен нам. Никогда благодарный русский народ не откажется от своего вождя и отца, как бы ни чернили это имя, кто бы что ему ни приписывал. Сейчас можно со всей уверенностью сказать: Сталин сохранил Российскую империю, сделав её Советской Империей, он укрепил государство, воссоздал великую державу, расширил границы и после своей смерти оставил сверхдержаву".

Сталін – це те, що останніми роками стало символом відродження російської імперії. І дарма, що кремлівські курдуплі тільки зростом можуть рівнятися зі Сталіним, але уявний його мундир вони вже приміряли.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
  • Мурза Укропський Мурза Укропський 6 березня, 14:46 Згоден 1 Не згоден 0 За Сталіна -не скажу,а Путін-химера,яка піклується про свій статок,не більше.Він дурень,яких у світі небагато.Замість того,щоб створити сверхдержаву,він набив свої кишені,замітьте,злощасними баксами,єврами та стерлінгами...збоченець. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції