Нашим політикам легше кидати співгромадянам кон'юнктурні кістки, демонструючи власну недалекоглядність.
Київська міська рада перейменувала Московський проспект на проспект Степана Бандери. У свідомості багатьох українців замайоріли червоно-чорні прапори, Москві скрутили гарну фігуру з трьох пальців. Які ще наслідки цього рішення?
Дійсно, питання назв вулиць, площ, самих міст – це внутрішня українська справа. Дніпропетровськ в цілому безболісно став Дніпром, перетворення Комсомольська на Горішні Плавні нагадує квест імені Інституту національної пам'яті, до Кіровограда руки у законодавців не доходять. Київрада успішно перейменувала Московський проспект, який через міст (Московський? Бандери? Фукса?) поєднується з проспектом Ватутіна, який, щоправда, Київрада планує перейменувати на проспект Романа Шухевича. На проспект Бандери виходить і проспект Героїв Сталінграда, на який столична влада уваги не звернула.
З політичної точки зору перейменування Московського проспекту не своєчасне. У Польщі зараз піднялась потужна антиукраїнська хвиля, як це традиційно буває напередодні річниці трагічних подій на Волині. У польському Сеймі відбулися слухання, ініційовані партією "Кукіз15", яка прихистила немало маргіналів-націоналістів. Рішення Київради ускладнило роботу друзям України з польського боку та може вплинути на польсько-українські взаємини, які і без того не виглядають безхмарними.
Можна погодитися з тим, що поляки не питають українську думку у питаннях власної історичної пам'яті. Але протягом останніх двадцяти з лишком років Варшава виступала адвокатом Києва, а не навпаки, це нам сьогодні більше потрібні союзники та підтримки, бо чверть століття стратегічного проміскуїтету обернулися російською агресією. Пробігтися по болючих мозолях польсько-українських взаємин саме у цей момент з вигуками "Чом я не козак?" - як мінімум, недалекоглядно.
Проте головна проблема полягає не в цьому. Будь-які перейменування та інші ініціативи гуманітарного змісту, такі як, приміром, ухвалена "у свинячий голос" постанова-звернення до Вселенського патріарха Варфоломія стосовно надання автокефалії УПЦ (у "свинячий голос", бо на той момент порядок денний Всеправославного собору був уже давно сформований") мають сенс, коли вони є фоном для позитивних змін в економічній та суспільно-політичній сферах. Чи бореться Київрада з незаконними забудовами? Чи ухвалив парламент новий виборчий закон? Чи є відчутні мільйонам громадян позитивні зміни? На жаль, нашим політикам легше вважати, що Бандера вже за все заплатив, та кидати співгромадянам кон'юнктурні кістки, демонструючи власну неспроможність думати хоча б на півкроку наперед. Це не конспірологія, це ефект "зеленого абрикоса", який нагадують ті, хто називає себе українською елітою.
Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!