Патріарх і Папа: (Пере)Стрітення

Патріарх і Папа: (Пере)Стрітення

Фото: Reuters

Справжньою метою і результатом зустрічі на Кубі, як і передбачалось, була зовсім не Декларація.

Напередодні Стрітення Господнього зустрілися два "Святійшиства". Точніше, Патріарх Московський перестрів (є таке влучне українське слово) Папу Римського дорогою до Мексики, щоб обговорити дійсно важливі питання. І міжцерковних стосунків, і світової політики.

І навіть в день одного з найбільших релігійних свят року більшість ЗМІ і віруючі продовжували обговорювати не подію 2000-річної давнини, а Гаванську декларацію, і милуватися фотографіями обійм Папи і Патріарха. Це й зрозуміло, бо Стрітення Господнє ми святкуємо щороку, а Папа Римський з Патріархом Московським зустрічається вперше за 400 років існування титулу останнього. Не знаю, чому більшість ЗМІ при цьому наполягали на "вперше за 1000-років" і згадували розділення між православними і католиками 1054 року. Можливо, просто не всі знають, що коли на початку другого тисячоліття обмінялися анафемами два християнських релігійних центри колись єдиної імперії – Рим і Константинополь – "третього Риму", тобто Москви – взагалі ще не існувало.

Спроби відновити єдність, втрачену на початку другого тисячоліття християнської ери, здійснювалися декілька разів. Останньою невдалою спробою можна вважати Фераро-Флорентійський собор 1438-1445 років, під час якого відбувалися зустрічі Патріарха Константинопольського і Папи Римського.

Більш вдалим можна назвати процес, який розпочався в середині ХХ століття. Його результатом стала зустріч у 1964 році в Єрусалимі Папи Римського Павла VI і Патріарха Константинопольського Афінагора та зняття анафем між Православною і Римо-Католицькою Церквами наступного року. Ці дії відновили братній діалог між православними і католиками, призвели до взаємного визнання ієрархії і таїнств, зробили можливим спільне свідчення світові і визначили мету для православних і католиків – відновити повну і, найважливіше, євхаристичну єдність.

Протягом другої половини ХХ століття і на початку ХХІ століття зустрічі і спільні заяви Вселенських Патріархів (Афінагора, Димитрія, Варфоломія) і Римських Понтифіків (Павла VI, Іоанна-Павла ІІ, Бенедикта ХVI і Франциска І) стали традиційними. Зустрічалися з Папами і інші православні Патріархи – Антіохійський, Єрусалимський, Румунський і Грузинський. Принципово відмовлявся від зустрічі лише Патріарх Московський. При цьому всі розуміли, що справжньою причиною відмови є не питання віри, а "велика політика", в яку грала спочатку радянська держава, а потім і Московська Патріархія сама по собі. Але та сама геополітика, яка спочатку заважала зустрічі релігійних лідерів Росії і більшості християн Заходу, в лютому 2016 року зробила цю зустріч можливою. Російські ЗМІ подали її як блискавичну і історичну, а російська державно-церковна дипломатія – як позитивну.

Але якщо відволіктися від цієї інформаційної завіси і подивитися на подію спокійно, можна підтвердити думку, висловлену напередодні – справжньою метою і результатом зустрічі є зовсім не Декларація, яку підписали Папа і Патріарх.

Більше того, цей, безумовно, важливий і позитивний з релігійної точки зору документ, який має увійти в історію принаймні Руської Православної Церкви, має і геополітичну складову, яка справедливо обурила багатьох в Україні.

Однак вибачте, а що ми сподівалися почути? Пункти Декларації, які стосуються України, є продовженням тих позицій, які мали і декларували раніше і Московська Патріархія, і Ватикан. З іншого боку, текст Декларації настільки еклектичний, що дає можливість дуже широкого і вільного тлумачення. Іноді складається враження, що кожна з сторін записувала в текст те, що вважала за потрібне, і якщо й редагувала формулювання іншої сторони, то таким чином, щоб залишити собі простір для маневру.

Як і передбачалося, зустріч і Декларація викликали нерозуміння у греко-католиків України. Але ми вже почули адекватну реакцію Верховного Архієпископа Української Греко-Католицької Церкви щодо поглядів пастви і заспокоєння від Папського Нунція в Україні.

Щодо православних, то подію активно коментує Київський Патріархат, але мовчать офіційні особи Московського Патріархату в Україні. А їх було б цікаво послухати, бо керуючий справами УПЦ митрополит Антоній (Поканич) був єдиним громадянином України і представником релігійної спільноти України, який брав участь в зустрічі на Кубі. Ризикну висловити сподівання, що побажання щодо подолання розділення між православними в Україні і можливості залучення до цього процесу католицьких спільнот буде втілене в реальні дії. Наприклад, нам, православним українцям, дуже хотілося б, щоб розпочався міжправославний діалог і ми би побачили, як наш Митрополит зустрічається, обнімається і підписує двосторонні документи з лідерами українських католиків і греко-католиків. Те саме хотілося б побачити і на рівні єпархій, і на рівні парафій.

Враховуючи те, що Патріарх і Папа назвали один одного "братами у християнській вірі", а свої релігійні спільноти – Церквами, а також задекларували, що "вболівають з приводу втрати єдності" та надихнули "християн усього світу з оновленим запалом молитися до Господа за повну єдність між Його учнями", сподіваємося, що з вуст православних ієрархів і духовенства в Україні ми більше не почуємо фраз на кшталт "католик – це від слова "кат", а "греко-католики – це еклезіологічна єресь, що не має права на існування в християнстві". Те саме стосується і декого з греко-католиків, які в кожному православному вбачають "агента КДБ".

Але відтепер ми маємо спільне завдання "зробити все необхідне для подолання історичних суперечностей,.. об'єднати зусилля у свідченні Христового Євангелія,.. спільно даючи відповідь на виклики сучасного світу".

А от до держави запитання залишаються. За ці декілька днів після зустрічі на Кубі ми почули дуже різкі заяви політиків і політичних оглядачів, але щось я не бачив реакції керівників держави, МЗС або коментаря від Посла України в державі Ватикан – на відміну від Посла РФ, який вже встиг заявити, що "санкціі проти Росії не отримали католицького благословення". Остання активність на сайті Посольства України – це подяка Посла України Папі Римському за підтримку з нагоди Дня Незалежності 2014 (!) року і привітання від Президента у День Соборності України 22 січня (рік не вказаний).

І останнє. Те, що зустріч на Кубі відбулася напередодні Стрітення Господнього, а її обговорення тривало і в день Свята, дає нам, православним християнам, потужний інформаційний привід говорити, що Стрітення - це не зустріч Папи з Патріархом і навіть не зустріч зими з літом. Це зустріч Людини з Богом.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація