Приборкання норовливої за планом Маршала

© Reuters
Україні загрожує бути "примушеною до співпраці" - аби німецький бізнес міг позбутися гострих кутів у відносинах з Росією.

Останніми днями український інтернет і медіапростір розбуркалo інтерв'ю для газети "Сегодня" Карла-Георга Вельмана, депутата Бундестагу від Християнсько-Демократичного Союзу (ХДС). В цьому інтерв'ю Вельман розповів про роботу над "новою стратегією для стабілізації і розвитку України разом з українцями" - план Маршала. "Це дещо нове і буде йти в якості доповнення до Угоди про асоціацію", пояснив депутат.

Цей план Маршала для України, про який говорив Вельман, може здатися справді хорошою ідеєю – але тільки на перший погляд.

Фінансова допомога (начебто на суму 100 млрд евро - за словами депутата Верховної Ради Світлани Заліщук), яку планується виділити на виконання плану Маршала, звісно, не була б зайвою для України: відбудова і реформування економіки та державних структур потребує неабияких витрат. До того ж обіцяний моніторинг і контроль з боку донорів слугував би запорукою, що ці кошти будуть використані за призначенням.

Однак невизначеність деяких моментів цього плану змушує дивитись на нього із застереженням. Передусім тому, що невідомо, хто саме забезпечить фінансування цього плану. Приміром, німецький уряд має свій власний план на суму 500 млн євро кредитних гарантій, насамперед для відновлення інфраструктури Донбасу. Нове урядове фінансування за умов кризи біженців у Німеччині навряд чи вдасться знайти. А якщо донором буде український олігарxічний капітал, то що мається на увазі під контролем за використанням коштів, як в такому випадку може бути забезпечене їхнє неупереджене використання?

Не менше питань викликає сам факт і час подібної заяви. Насправді озвучена Вельманом ідея не є якоюсь новою. Про план Маршала для України було заявлено вперше ще у жовтні 2014 на конференції у Гофбургському імперському палаці (Австрія), організованою Німецько-Українським форумом та ініціативою "Future Business Ukraine". Згодом його розробкою мала зайнятися Агенція для Модернізації України, створення якої було анонсовано у березні 2015-го. У вересні 2015-го Вельман разом з Францом-Йозефом Юнгом, заступником фракції ХДС в Бундестазі, відтворили ідею плану Маршала в позиційному документі "За активну європейську політику щодо України". Однак ці ініціативи не знаходили широкої підтримки ані в українському, ані в німецькому уряді та суспільстві. А без політичної та суспільної підтримки реалізація такого плану не могла і не може відбутися. Тож далі розмов за весь цей час справа так і не просунулась.

То чому ж Вельман реінкарнує цей план Маршала знову і саме зараз? Відносна деескалація бойових дій у зоні АТО на сході України дала привід деяким групам німецького бізнесу та політикуму знову просувати ідею налагодження відносин з Росією. Цій частині німецьких еліт не хочеться повертатися до часів Холодної війни, якою пригрозив прем'єр Дмітрій Медведєв під час виступу на нещодавній Мюнхенській конференції з безпеки. Співпраця у трикутнику Німеччина - Україна - Росія видається їм взаємовигідним шляхом до "нормалізації" відносин iз "збереженням обличчя" для всіх сторін конфлікту. Недарма Вельман конкретизує участь німецького капіталу у відбудові української економіки саме на прикладі українського держпідприємства "Антонов", яке ще до недавнього часу співпрацювало з російським ВАТ "Об'єднана авіабудівна корпорація".

Читайте також: Картковий будиночок

Проте якщо користь для України і Німеччини від такої трикутникової співпраці залишається невизначеною і має в кращому випадку довгостроковий характер, то Росія в такому може розраховувати на вигоду безпосередньо і найближчим часом. Ініціатива, яку пропагує Вельман, може стати аргументом для зняття санкцій з Росії без виконання нею умов Мінського процесу. Хоча німецький бізнес в такому випадку також отримає зиск, оскільки зможе швидко поновити двостороннє співробітництво з Росією і позбудеться політичних застережень щодо спільного з "Газпромом" будівництва нового газопровіду "Nord Stream-2". Отож, план Маршала для України може перетвориться на план умиротворення і повернення до "бізнес як зазвичай" між Німеччиною та Росією.

Приборкувати задля співпраці у сценарії такого трикутника доведеться саме Україну. Збідніла на депутатські мандати коаліція, яка тільки но "виголосувала" собі відносну стабільність тандему Порошенко-Яценюк, не буде поспішати з виконанням Мінських умов, що створило б політичне підгрунтя для трьохсторонньої співпраці. Проведення виборів на Донбасі зараз - не в інтересах коаліції. Воно не додасть суспільноі підтримки ані Блоку Порошенка, ані "Народному фронту", а радше принесе політичні дивіденди опозиційним партіям.

Недарма після нещодавніх політичних баталій навколо голосування щодо відставки уряду Яценюкa міністр закордонних справ Німеччини Франк-Вальтер Штайнмаєр прилетів до Києва зі своїм французьким колегою Жаном-Марком Еро, щоб нагадати про Мінські зобов'язання України - цього разу з акцентом на проведеннi виборів на Донбасі. "Українська криза" також зайняла центральне місце у його програмі для головування Німеччини в ОБСЄ, яку він вчора проголосив з трибуни ООН. І хоча Штайнмаєр згадав у своїй промові зобов'язання усіх сторін Мiнського процесу, його заклик до відповідальності щодо взятих повноважень спостерігачі трактують як спрямований насамперед до України.

Під час зустрічі "нормандської четвірки", що відбудеться вже завтра в Парижі, Україна постане перед не кращим вибором: погодитись на вибори на Донбасі, які можуть стати початком нормалізації відносин з Росією і приводом для зняття санкцій, чи відмовитись від одностороннього виконання Мінських домовленостей і знову ж таки цим самим поставити під питання продовження санкцій. Яка з цих опцій буде меншим злом? Часу на стратегічні роздуми залишається обмаль. Можливо, українському уряду стане в пригоді стара звичка "декларацій без імплементації", але й ця серединна тактика несе свої ризики.

І все ж можливість покращити свою зовнішньо-політичну позицію у українського уряду є - шляхом пришвидшення процесу внутрішніх реформ. Успіхи України на реформаторському фронті додадуть німецькому політикуму i насамперед Ангелі Меркель сил обґрунтувати у власній фракції ХДС та перед виборцями – що Україна варта конфронтації з Росією (у формі санкцій). Та й для німецького бізнесу реформи будуть набагато переконливішим стимулом для інвестицій в українську економіку, аніж аргумент дешевої робочої сили.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції