Самотності тиранів. Путін на шляху до опричнини

© kremlin.ru
Чоловік, який вірує у свій витончений розум і досі не користується інтернетом, почав відправляти у відставку стару гвардію. 

Вважається, що тирани ‒ найбільш обізнані зі смертних. Мовляв, у їхнім розпорядженні доповідні звіти всюдисущих і всемогутніх спецслужб, від пильного ока яких нічого не приховати. І, мовляв, тому деспот знає все краще ніж простий народ, а значить, нема чого ставити йому запитання. Жираф великий ‒ йому видніше,  пише Сергій Громенко для Крим. Реалії.

Немає нічого більш помилкового, ніж це твердження.

Насправді, кожній людині властиво мати картину світу, яка хоч трохи, та відрізняється від картин світу в головах інших людей. І чим людина авторитарніша, тим переконання у правильності саме її картини міцніше, чим вона вище ‒ тим більше схильна вважати, що все робить правильно.

Потрапивши на вершину влади, диктатор опиняється у замкненому колі.

Спочатку очільники спецслужб приносять йому більш-менш правдиві відомості про становище країни, яке далеко не завжди обнадійливе . Авторитарні держави завжди насправді живуть гірше, ніж прийнято говорити в офіційній пропаганді. Деякий час тиран прислухається до такого типу правдивих відомостей, але рівно доти, доки вони не стосуються його власних рішень або, о жах, дій його близьких.

Володар непогрішний. Дружина Цезаря ‒ поза підозрою.

Авторитарній людині визнати власну неправоту практично неможливо, чути про непристойну поведінку родичів ‒ образливо. Мало-помалу деспот доходить думки, що це не він помиляється, а спецслужби або просто не бачать повної картини світу (монополія на істину належить тільки йому одному), або не розуміють масштабу його рішень, або ж свідомо дезінформують його.

Читайте також: Змова чекістів

Донощику ‒ перший батіг. Посланця з поганими вістями ‒ стратити.

І тоді навіть у найкращих спецслужбах відбувається надлом. Чесні просто перестають говорити правду, корисливі починають брехати. Правда падає у ціні, ростуть акції лизоблюдства і підлабузництва, на зміну службі приходить прислуговування. Від рядового агента до голови ‒ всі відсилають "нагору" не те, що вони хочуть сказати, а те, що від них хочуть почути. Нетямущі потрапляють на ешафот.

Фюрер не може помилятися.

Тим часом деградують й інші джерела правдивої інформації. Офіційні ЗМІ дивитися без толку ‒ вони не відображають реальності, а маніпулюють нею. Опозиційні медіа або закриті, або виштовхнуті на маргінес і їх голос тирану не почути. Західні журналісти і політики просто не беруться до уваги ‒ що можуть сказати ворожі агенти? Критичний аналіз замінений бравурними маршами ‒ і вже ніхто не бачить, що країна звернула не туди.

Чим довше живеш в ілюзіях, тим складніше від них відмовитися.

Останній бастіон правди ‒ особисті друзі вождя, "стара гвардія". Ті, хто був з ним від самого початку, ті, хто допоміг йому піднятися на п'єдестал. Сам на сам або невеликою групою вони ще можуть ризикнути заперечити деспотові, вказати на промахи, підказати інший метод вирішення проблем. Але і ця перешкода коли-небудь впаде. Тирану одного разу здасться, що він справжній небожитель, і всі, хто пам'ятав його простим смертним, перетворяться на ворогів. Нікому не хочеться бачити поруч нагадування про власні слабкості і юнацькі помилки. І тоді автократ скидає старих друзів, оточуючи себе новими людьми, відданими не ідеї і не традиції, а йому особисто.

І ось тоді його самотність стає абсолютною, а крах ‒ практично неминучим.

Імператор Нерон наказав Сенеці покінчити життя самогубством в 65 році, через рік наклав на себе руки Петроній, обидва були друзями і наставниками принцепса. Не минуло й двох років, як безумство імператора призвело до повстання легіонів у Галлії і загибелі самого Нерона.

Читайте також: Тут був Вова

Засновуючи 1565 року опричнину, Іван Грозний за кілька років стратив і вбив особисто кілька сотень старих сподвижників ‒ князів і бояр, що рухали Росію європейським шляхом до обмеженої монархії. Не пощадив навіть митрополита Філіпа II. У результаті ‒ програна Лівонська війна, розорена країна, що скотилася до авторитаризму, ледь не зникла на початку 17 століття.

Сталін досяг абсолютної самотності 1938 року, коли розстріляв свого останнього друга, який не боявся заперечити йому, ‒ Миколу Бухаріна. Залишилися безмовні лакеї на кшталт Калініна або не менші тирани, як Берія. Вслід за цим СРСР пішов на угоду з дияволом і мало не загинув 1941 року. Будемо відверті з собою ‒ Союз вистояв лише тому, що Захід вважав Гітлера більш небезпечним, ніж Сталіна (і це правда), а тому допоміг диктатору з довгими вусами.

Ймовірно, саме зараз ми застаємо Путіна на порозі самотності тиранів. Чоловік, який вірує у свій витончений розум і досі не користується інтернетом, почав відправляти у відставку стару гвардію, що мала власну вагу і авторитет. При "тілі" залишаються неамбіційні тіні, на звільнені посади призначаються вчорашні охоронці. Незалежних центральних ЗМІ немає, "парламент ‒ не місце для дискусій". Готове і нове "опричне військо" ‒ Росгвардія.

Чи спрацює закономірність і цього разу? Чи розіб'ється Росія об зовнішній світ, як корабель, що втратив управління? Чи будуть передувати краху масштабні репресії? Чи піде Кремль на "велику війну"?

Боюся, відповідей чекати залишилося недовго.

Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 1
Вибір редакції