Сигнал від Путіна

© Reuters
Наказ президента Росії щодо виведення військ з Сирії більше про політику, ніж про війну.

Конфлікт у Сирії окрім військового виміру має і політичний. І наказ Путіна про виведення російського угруповання військ – саме з політичного виміру. По-перше, це жест, який має свідчити про готовність Росії сприяти досягненню перемир'я, яке скоро має розпочатися під проводом ООН – у якості повноцінного і впливового гравця, що важливо. По-друге, цим наказом Путін констатує обмеженість участі Росії у сирійському конфлікті і водночас дає Заходу сигнал, що не піде на значну ескалацію своєї участі. Звісно, не через миролюбність, а тому що це загрожує втягуванням Росії у наземну операцію, чого Кремль бажає уникнути – він просто "не потягне" її ні військово, ні фінансово.

З іншого боку, це справді лише символічний жест, адже у наказі йдеться про виведення авіації, літаків, водночас російські військові бази в Сирії і надалі функціонуватимуть повноцінно, як і зенітні ракетні системи С-400. І тому у будь-який момент, коли він захоче, Путін матиме можливість легко відновити військову кампанію в країні. Тобто не можна сказати, що російська військова участь у Росії припинена остаточно. Однак навіть якщо вона і відновиться, то так само у обмеженому форматі. Кремлю надзвичайно важливо не втягнути себе в масштабну участь у війні в Сирії – програші у Путіна нині не в пошані.

Вся ця ситуація десь нагадує дії Росії щодо конфлікту на Донбасі. Це теж певний відступ і перегрупування позицій з тим, щоб продовжувати операцію, коли будуть сприятливі умови і необхідність.

Загалом втручання Росії в сирійський конфлікт не призвело до якихось значних зсувів у ньому. Так, армія президента Башара Асада за допомогою російських військ змогли відбити у опозиції і ІДІЛу певні території, але кардинально це ні на що не вплинуло. Війна в Сирії як була у глухому куті далеко від миру, так і залишилася.

Читайте також: У Сирії Путін вибрав Україну

Своїм втручанням Путін зміг домогтися лише незначного зміцнення позицій правлячого режиму, який є, як сказав якось Обама, "клієнтом" Радянського Союзу ще з 60-х років, і так само незначного відвернення уваги від України. Хоча збільшення потоку біженців з Сирії до Європи, можливо, посприяли тому, що збільшився певний проросійський "сантимент" серед частини політиків деяких країн Європи і, відповідно, збільшився їхній дипломатичний тиск на Україну в частині виконуванні Мінських домовленостей. Незапланованою була криза у відносинах з Туреччиною, яку Росії ще треба буде розв'язувати.

До речі, як пишуть зараз західні оглядачі, також не факт, що мирні переговори щодо війни в Сирії приведуть зараз до якогось успіху, тому що залишаються великі розбіжності між, наприклад, опозицією, і сирійським режимом, який підтримує Росія, щодо долі того самого Башара Асада.

Путін, звісно, не кинув Асада. Він і надалі його підтримуватиме, що є очевидним для усіх учасників переговорів. Однак своїм наказом Путін так само і Асаду дав зрозуміти, що його боротьба за режим не зайде за межі наземної операції, й він не витрачатиме великі кошти на участь у цьому конфлікті.

Бо насправді операція Росії в Сирії була більше для внутрішнього вжитку. Це була перша військова операція за межами Росії і пострадянського простору, до якої вдався Кремль. Війна далеко за кордоном Росії підживлювала самолюбство росіян, а головне, сприяла підтриманню політичного іміджа Путіна, який начебто піднімає Росію з колін і робить її світовим гравцем і великою державою. В цьому, власне, і був основний сенс цієї інтервенції.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
Вибір редакції