Вибрики декомунізації

Вибрики декомунізації

Фото: izmacity

Назви міст – це справа державної ваги, і думка народних мас не повинна братися до уваги.

Ця наша декомунізація відбувається з неабиякими пригодами. Коли ті чи інші міста, які мали свою історію, за царя чи за совєтів перейменовували, то нікого ж не запитували. Народився я у міста Станіславі, а до четвертого класу пішов уже в Івано-Франківську. Хтось собі вирішив, що нібито польська назва міста погана, хоча Потоцькі, які це місто заснували, уже могли вважатися українськими магнатами.

А тоді газети подали два варіанти: Івано-Франківськ і Прикарпатськ. Мовляв, вибирайте. Але насправді вибору не було, були тільки організовані листи трудящих, які на диво грамотно й послідовно виступали за перейменування міста на честь великого Каменяра. Позивний "великий Каменяр" фігурував у кожному листі. Жодного листа, який би пропонував не перейменовувати місто, не було.

Я дуже добре пригадую той час і реакцію моїх батьків та їхніх знайомих, жодного одноголосного одобрямсу не було, але радіо та газети подавали це все саме так. Хоча все було вирішено наперед, а неоковирний Прикарпатськ фігурував лише для окозамилювання, ніхто насправді на цьому варіанті не наполягав.

І ось коли з перших років Незалежності залунали голоси багатьох відомих людей, які, власне, як і я, народилися у Станіславі, за те, щоб повернути місту його історичну назву, то на противагу їм прозвучала інша думка: залишити місту назву на честь "великого Каменяра". Правда, прихильниками цього варіанту стали якраз люди, які хоч і живуть у Франику, як його насправді називає молодь, але народилися не там.

Це ті самі люди, які по селах множать неоковирні бовдури Шевченка та вояків УПА, витесані колишніми авторами безсмертних скульптур вождя революції. Люди, які нічого не роблять для видання літературної спадщини якогось місцевого письменника, але з радістю відкривають меморіальні дошки й погруддя. Бо для них головне зійтися на відкриття чергового пам'ятника, послухати епічні промови, покласти квіти, заспівати кілька пісень і потім з чистою душею обговорити знаменну подію за святковим столом.

В цивілізованих країнах не розмножують пам'ятники ледь не квадратно-гніздовим способом, як це робиться в нас. І ніхто не перейменовує міста, які мають свою історію. Не перейменували ж Флоренцію на Данте, Страдфорд на Шекспір, а Тур на Бальзак. Зате в нас містечок і сіл, названих на честь Шевченка, хмара.

Бо в нас ще промовляє сільська ментальність, яка не дозволяє повернути історичні назви багатьом містам саме через те, що проти цього будуть ті, кого ми любовно називаємо "панаєхавшимі". Адже не секрет, наскільки населення наших міст виросло після війни за рахунок вихідців із сіл та прибульців з Росії. Тому прихильники назви міста Січеслав завжди будуть в меншості у порівнянні з фанами "Днєпра".

Та є ще одна цікава версія, яку висловлюють противники перейменувань. Мовляв, уся ця вакханалія з перейменуванням вулиць і зі скиданням пам'ятників надто поспішна. Бо чи не краще б ото дати "старікам", для яких оце все таке дороге, спокійно дожити при старих назвах і старих пам'ятниках.

А я отак собі думаю. А чому ми повинні переживати за пенсіонерів, для яких оці всі партійні клоуни й досі дорогі? Адже ці самі пенсіонери, яким дехто з молодших так співчуває, не дали дожити свого часу у спокої іншим пенсіонерам і позносили пам'ятники Сталіну? А перед тим пенсіонери, які ставили пам'ятники Сталіну, забили на пенсіонерів, які носили квіти до пам'ятників царям-асвабадітєлям. І теж їх знесли. А заодно ще й знищили безліч церков і монастирів, придорожніх хрестів, спалили гори ікон і старих книжок. А пенсіонери, які свого часу ставили пам'ятники царям-асвабадітєлям, теж мали рильце в пушку, бо знищили всі греко-католицькі церкви на теренах єдіной і нєдєлімой. І теж не переймалися іншими "старіками".

Так що це процес, який не має кінця, а початок його бачимо за доби святого Володимира, який топив у Дніпрі ідолів. Які святині понищили давні русини, нам невідомо.

Однак доходить до смішного. Комсомольськ ніяк з комсомолом розлучитися не може. Назва Горішні Плавні їм не до шмиги. Бо звучить, як село. А вони ж гарадскіє. Дарма, що манкурти. Точніше, панаєхавшиє.

Але ж йдемо до Європи? То в Європі купа міст мають приблизно такі ж назви: Кутна Гора, Зєльона Гура, Маріанске Лазнє, Карлови Вари, Бєльсько Бяла, Банська Бистриця, Банська Штявніца, Жяр-над-Гроном, Модри Камень, Спішке Подградьє і навіть – о жах! – Оксфорд! А це ж в перекладі Бичачий Брід! А в назві Ліверпуль – страшно сказати – причаїлася печінка!

У Хорватії є місто Дуго-Село. І не страшно їм, що в назві міста село. Або Грубішно Полє – теж у Хорватії і теж назва якась сільська.

А є ще й ціла країна з такою мужицькою назвою, як Низька Земля. Ви б хотіли там жити? Таваріщі з Камсамольска, я вас питаю. А це ж Нідерланди!

А на Краю Землі у Фінляндії?

Назви міст – це справа державної ваги, і думка народних мас не повинна братися до уваги. Маси напливають і відпливають, як морські хвилі, а місто – це скеля серед моря, і вона жодною мірою не має ставати іграшкою цих хвиль.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація