Все, що ви не хочете знати про Марш рівності

Цей Марш стане ще однією оцінкою перетворень в Україні.

Цього року я думала утриматися від написання текстів про Марш рівності. Ні, не тому, що я про це нічого не хочу знати, а тому, що, по-перше, свою думку я вперше виклала у блозі на "Українській правді" ще у 2013 році, і відтоді вона не змінилася, а, по-друге, тому, що медійність Маршу рівності в 2016 році така, що не висловилися лише ліниві.

Лінивими в цьому році не були не тільки активісти й правозахисники. Марш публічно вирішили підтримати люди з найрізноманітнішим бекґраундом. І це найкращий аргумент, що просуває головну ідею цієї ходи – рівні права для всіх є завданням, яке варто досягати спільними зусиллями.

Так само не лінуються й опоненти Маршу – Інтернет та ЗМІ переповнені закликами до заборони, розгону та навіть погрозами фізичного насильства. Як у цьому всьому розібратися та скласти свою власну думку? Чи, може, її краще взагалі не мати? Ну ходить там хтось Маршем, хай ходить, моя хата скраю. На жаль, саме так - ми нічого не хочемо чути і розбиратися в цих проблемах теж не хочемо - вважають чимало українців.

права ЛГБТ

Тож передусім давайте з'ясуємо, навіщо взагалі цей Марш. Краще за все на це питання відповідає інформаційна кампанія, яку організатори запустили у київському метро за два тижні до проведення ходи. Ця кампанія показує підтримку Маршу з абсолютно різних сторін. Депутатка, журналістка, активіст за права людей з інвалідністю, телеведуча, активісти майдану та кримська татарка говорять про права людини, які належать всім, в тому числі і ЛГБТ-людям. "Для мене права ЛГБТ – це та рівність, яку я б хотіла у тому числі і для себе" – промовляє з метролайту Світлана Заліщук, народна депутатка України. "Ми не обираємо ким народитися, але можемо вибирати, як ставитися до тих, хто на нас несхожий" – підтримує цінність рівного ставлення Уляна Пчолкіна, ведуча NewsOne.

Історія намагань провести правозахисну ходу та заявити про права ЛГБТ-людей в Україні вже досить довга та непроста. Перша спроба скористатися правом на мирні зібрання в місті Києві була у 2012 році. Тоді організатори були змушені скасувати Марш за півгодини до початку, адже маршрут, запропонований правоохоронними органами, був небезпечним. Ще до старту противників маршу вийшло набагато більше, ніж було правоохоронців, тож єдиним порятунком для учасників могла стати річка Дніпро – марш мав відбутися на Набережній.

В 2013 році під значним тиском європейських структур та завдяки заздалегідь проведеній організаторами роботи з правоохоронцями – Марш відбувся. Але у "коробочці" – близько сотні учасників в оточенні міліції пройшли сотню метрів на території студії ім.Довженка. Це вже була перемога, але дуже маленька. Широкої підтримки ідеї Маршу не було, навіть "колеги по цеху" – правозахисні організації – не розуміли, навіщо Марш, чому так вперто ЛГБТ-активісти йдуть на вулицю та навіщо їх підтримувати.

В 2014 році гучніше за все лунали аргументи "не на часі, в країні війна". Організатори знову були змушені скасувати Марш рівності – міліція відмовилася надати охорону. КМДА відмовчувалася.

Минулого року вперше на підтримку Маршу відкрито виступили політики – депутати Світлана Заліщук та Сергій Лещенко. Поліція взяла на себе відповідальність охороняти Марш. КМДА хоч і заявила своє улюблене "не на часі" та публічно не висловила позиції "право на мирні зібрання належить всім", принаймні не подала позову до суду щодо заборони Маршу. І він відбувся. Разом із ЛГБТ-активістами вийшли представники посольств та небайдужі громадяни. І хоча цей Марш не можна назвати відкритим та успішним – це вже був крок уперед.

Цьогоріч на етапі підготовки все виглядає набагато оптимістичніше. Голосів на підтримку Маршу рівності набагато більше, ніж голосів опонентів. Так, є вимога "Правого сектору" до мера Києва скасувати Марш. Є відкриті погрози від ОУН – "ми влаштуємо вам "криваву кашу". Є невдоволені голоси громадськості та навіть петиція до КМДА з вимогою заборонити ходу.

Але, з іншого боку, є потужна підтримка. Вперше правоохоронці – нині це Національна поліція – коментує Марш публічно, звітує про заходи безпеки та робить наголос на тому, що кожен має право на мирні зібрання й обов'язком поліції є охороняти це право. Вперше КМДА говорить про те, що співпрацює з організаторами та поліцією, і невпевнено, але все ж не забуває сказати про права людини, які належать всім. Хоча робить більший акцент на тому, що на Марш планують прийти євродепутати та посли, тож потрібно забезпечити їхню безпеку. Не змовчав навіть Віталій Кличко - "Необхідно зробити все, щоб під час Маршу Рівності забезпечити правопорядок та не допустити провокацій. Водночас я прошу всі сторони – як учасників маршу, так і людей, які його не підтримують, – поводитися цивілізовано та толерантно".

Вперше організатори обіцяють зробити Марш відкритим та публікують місце проведення заздалегідь. Бажаючі можуть у неділю, 12 червня, приєднатися та висловити свої підтримку принципу рівності та правам людини.

Вперше на підтримку Маршу звучать голоси різних людей, які не належать до ЛГБТ-спільноти. Я намагалася порахувати кількість матеріалів у ЗМІ, та не змогла. Всі ці чудові люди говорять, чому їм не байдуже, чому "хата не скраю", вони говорять не про свої права, а про рівність прав всіх людей. Про те, що комусь щось може не подобатися, але це моє "не подобається" не скасовує прав тих, хто мені не подобається. І з цієї точки зору Марш Рівності-2016 року вже досяг своєї цілі.

Цей Марш стане ще однією оцінкою перетворень в Україні. Мене не просто тішить підтримка, я оцінюю також виконання домашнього завдання. Я бачу, як зростає громадянське суспільство, не окремі активісти, а рух за права людини взагалі, як ми вчимося підтримувати один одного та спільно просувати цінності прав людини. Як налагоджується діалог між різними групами, як люди вчаться чути один одного. Але я також перевіряю, як втілюється реформа поліції, як на практиці виконується те, про що говорили на початку – ми створюємо поліцію з новими цінностями, наріжним каменем яких є повага до прав людини. Мені дуже хочеться побачити, як будуть у неділю працювати мої курсанти, яким я викладала курс "Толерантність та недскримінація", та чи пам'ятають вони приклад про Марш рівності, який був у них в тестах.

Марш – це відповідь на питання "а хто ж вас дискримінує" та "чого ж вам не сидіти вдома тихо". Це змога вивести діалог про права людини для ЛГБТ з тіні. В цьому році, як на мене, Марш, який ще не відбувся, з цим завданням вже впорався.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Залиште свій коментар

Аватар
Залиште свій коментар

Коментарі до посту

Останні Перші Популярні Разом коментарів: