"Wołyń": по кому вдарить кривава різанина на екрані?

Український актор Василь Василик у ролі Петра. Кадр з польської стрічки "Волинь"© forumfilm.pl
У стрічці польського режисера українці зображені як пристосуванці, пияки і люті душогуби, які радісно пили за здоров'я Гітлера.

Судячи з їхніх висловлювань, вони вважають свою совість чистою. Українські актори, які знялися у відверто антиукраїнській стрічці "Wołyń" польського режисера Войцеха Смажовскі, критику на власну адресу вважають нічим іншим, як проявом заздрощів з боку тих колег, які теж претендували на зйомки у тому фільмі, але не пройшли кастингу. Принаймні, у цьому запевняє одна із тих, кому така "честь" випала – моя землячка, актриса Тернопільського драмтеатру імені Тараса Шевченка Ірина Складан.

Відразу зазначу, що не вважаю себе ні затятим театралом, ні великим кіноманом. Слідкую за розмаїтими прем'єрами на рівні обивателя і відвідую їх при нагоді. Власне, на ту саму "Wołyń" потрапив волею випадку, адже до Кракова приїхав на футбольний матч збірних України і Косово. Прокат стрічки розпочався за два дні до того, і увагу привернула реакція власне поляків, які в коментарях у соцмережах обговорювали картину Смажовскі дуже жваво. Якби у тих висловлюваннях не траплялося нічого кривого на адресу України, звісно, особливої уваги я не звернув би й дочекався б, поки фільм почнуть крутити у нас.

Якщо абстрагуватися, то вреження від "Wołyńі" могло б бути двояке. Українці там зображені особами недолугими настільки, що з цієї гіперболізації можна було б посміятися. Зверхньо, як із невдалого жарту. Але то якби режисер Смажовскі, якого поляки величають "Достоєвським від кіно", не був м'ясником. Якби оті кіношні "фрики", заливши очі горілкою, не шматували людей "іменем вільної і незалежної України".

Читайте також: Фантомні страхи. Чому Варшава і Київ не розуміють один одного

Пані Складан стверджує, що насправді то фільм про кохання. Кохання полячки до українця. Звичайно, якщо поміж випущеними нутрощами, розрізаними горлянками і відрубаними головами ще звертати увагу на лінію щирої любові між гордою польською панянкою і палким у своїх почуттях вкраїнським босяком, то так і є. Кохання те, до слова, зародилося на українсько-польському весіллі, де інтеліґентні достобіса шляхтичі за одними столами вели світські бесіди, а українці за іншими пили "за здоров'я Адольфа Гітлера".

Добрі, щирі, хоч до рани прикладай поляки і невгамовні, але ледачкуваті українські бунтарі – цих два полюси пан Смажовскі виокремив з самого початку стрічки. Якщо вірити авторові, найбільшою претензією етнічних українців до польської влади був легальний продаж алкоголю. Пити цим ненажерам хотілося багато, а платити – зась. Ось і почали бунтувати, приплітаючи мимоволі ще й православну віру і заграбастані поляками землі. Не жилося людям у цій іделії.

Що то була за ідилія, може розповісти ледь не кожен галичанин чи волинянин віком під 80-т. Про старших годі й говорити. Розповість, як раніше поляки називали українців "кабані", тобто свині, що таке польська зверхність і чванливість. Розповість, як сприймалася українська мова і які права мали ті, хто не переходив на польську.

Проте всі ці "тонкощі" у фільмі проіґноровані. Замість того ліпиться образ українця-пристосуванця, який, щойно прийшли німці, почав страчувати євреїв, а ледь владу захопили "совєти", розкуркулював заможних і працьовитих поляків. І пив. Звісно, пив.

“Замість того ліпиться образ українця-пристосуванця, який, щойно прийшли німці, почав страчувати євреїв.”

Тобто у "Wołyńі" той страшний історичний період зображено не як трагедію усіх звичайних людей, а як драму польського народу, на якого крім окупантів зовнішніх накинулися ще й ті, кого вони вважали братами. Причому саме вони виявилися й найлютішими душогубами. Про що казати, якщо навіть "совєцький" партизан, зустрівши польського хлопця серед лісу, забрав у нього харч і сказав: "Радій, що не хохли. Ті б убили".

Демонічний образ українця мав компенсувати лише головний герой Петро, якого грав актор Львівського театру імені Марії Заньковецької Василь Василик. Проте і його за сценарієм наділили рисами не зовсім благородними. Так, кохав палко, але коли рятував кохану Зосю від заслання на Сибір, то думав лише про неї, а не про всю її родину. Загинув Петро ледь не посеред фільму, ще перед тим, як всі основні події були попереду. Загинув саме за те, що за пляшку врятував Зосю. Чекіст напився і вирішив, що залишати такого свідка в живих небезпечно. Ось і вся романтика.

Решта українців – злі й егоїстичні від мала до велика. Навіть хлопченя, яке донедавна бігало по дворі з польськими дітьми, та й те відреклося він недавнього друга словами: "Не буду з тобою гратися, бо ти лях". А про старших годі й говорити. Вирізували цілі родини та ще й хизувалися до тієї ж Зосі, яка аби врятуватися прикинулася українкою – "згадуючи", як хто просився не вбивати і як хто сивів перед тим, як померти.

Найгидкіше, що всі ці вбивства причепурювалися постійними вигуками "Слава Україні – Героям слава". Байдуже – в лісі дія відбувається чи серед села. Аналогії з подіями на Майдані взимку 2014-го немов напрошуються самі по собі.

Факту помсти поляків за криваві вбивства режисер Смажовскі заперечувати не став, і в усіх деталях зобразив, як відрубували голову на порозі власної хати українській дівчині. Проте в тому й річ, що з продемонстрованого вище випливає, наче помста – чи не єдиний метод самозахисту.

Читайте також: Волинська трагедія. Замість взаємного вибачення – односторонні звинувачення

...Найулюбленіша відмовка українських акторів, які знімалися у "Wołyńі" - у фільмі немає нічого такого, що б кидало тінь на Україну. Мовляв, люди так кажуть, бо фільму не бачили. Після побаченого щось в уяві має перемінитися. Згоден, щось перемінилося. Бо від такої кількості крові може знудити. Побачене шокує. Слідкував за реакцією польських глядачів. Люди виходили з залу мовчки, якщо перемовлялися, то коротко, пошепки. Окремі жінки були заплаканими, але хвилюваннями теж не ділилися.

То фільм, який впливає на свідомість. Проте не відразу, а після переосмислення. Бо першою реакцією є шок від таких об'ємів насилля. А що буде потім – режисер Смажовскі вочевидь не надто задумувався. Чи навпаки задумувався? Бо недарма кажуть, що антиукраїнські настрої в польській глибинці останнім часом стають усе помітнішими. Приміром, в Перемишлі наші земляки вдягати вишиванку бояться. Кажуть, що це небезпечно.

А ті 30 українських акторів, частина з яких таки стала знаменитою, а ще частина поки не розпіарена, витрачають зароблену копійчину і співають пісеньку про державу, яка не дає їм заробити.

Між тим, перша "подяка" за таку роботу надійшла не від української держави, а від діаспори в Торонто. Дізнавшись про те, що у "Wołyńі" було задіяно мінімум п'ятеро акторів з театру імені Заньковецької, канадські українці вирішили відмовитися від гастролей львів'ян, які мали ставити у північній Америці "Сватання на Гончарівці".

"Ми всі їх чекали, багато квитків було продано, але після такої інформації і перегляду складу акторів.., - написав мені земляк з Торонто. – Не хочу гарячкувати, бо розумію, що цілий театр, то не окремі гниди… Ми планували зводити їх на кладовище воїнів УПА та щей організувати зустріч з тими хто живий, їхніми дітьми, онуками… Але хтось мусить навчити їх уму-розуму!"

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 8
Вибір редакції