"Wołyń". Що буде далі?

© ТСН.ua
Ця стрічка не стала мостом між Україною та Польщею.  Тепер головне, аби хоч не перетворилася на стіну.

Фільм польського режисера Войцеха Смажовського "Волинь" був приречений на успіх ще задовго до загальної прем'єри. За останні три тижні в кінотеатрах його переглянуло вже більше мільйона глядачів. Для Польщі і для польського фільму – вражаюче. Постать режисера, ефектна реклама, болюча й незабута сторінка історії – все це сукупно зіграло свою роль і дозволило місцевим критикам назвати цей фільм однією з кращих історичних картин в історії польського кінематографу. Про "Волинь" також запекло дискутують українські і польські політики й науковці. Як історик й українець, який живе в Польщі декілька років, я спробував розібратися, чим, окрім художнього витвору, є фільм "Волинь", що в ньому бентежить найбільше та які реакції він може викликати по обидві сторони польсько-українського кордону.

Фільм "Волинь" став ще однією цеглинкою в дбайливо споруджуваному поляками міфі/баченні себе як найбільш постраждалої європейської нації в часи Другої світової війни (очевидно, що в загальносвітовому вимірі вони не стануть у рівень із Голокостом). Держава, яка першою прийняла на себе підступні удари як гітлерівської Німеччини, так і Радянського Союзу; країна, на землях якої нацистами були збудовані найбільші табори смерті; єдина нація, збройні формування якої не брали участі в боях на боці Третього Рейху; Варшавське повстання і трагедія польської столиці; післявоєнний стан та комуністична Польська Народна Республіка. У цьому переліку "Волинська різанина" виглядає "природньо", адже показує, що польський народ зазнавав страждань й утисків не лише від тодішніх європейських гегемонів-агресорів, а й від сусідів-українців, із якими прожив пліч-о-пліч не одну сотню років. У сучасній польській політиці історичної пам'яті про Другу світову війну події на Волині 1943 року поступово витісняють навіть її, здавалося б, непорушний фундамент – Варшавське повстання 1944 року та Голокост. Це легко помітити бодай у розмовах із колегами-істориками та відслідковуючи тенденції в соцмережах. Насправді, Польща може дозволити собі такі кроки, зважаючи на монолітність історичної пам'яті (принаймні, у порівнянні з Україною, де погляди на ту ж УПА кардинально різняться).

Читайте також: "Wołyń": по кому вдарить кривава різанина на екрані?

Найбільше бентежить те, що в Польщі стрічку Смажовського сприймають як єдиноправильну художню версію того, що насправді відбулося на Волині (і не тільки там) в часи Другої світової війни. Одразу після прем'єри я подивився і послухав на польському телебаченні та радіо кілька аналітичних передач, присвячених тим подіям. Як політики різноманітних поглядів, так навіть й історики (хоч і меншою мірою) в найкращих радянських традиціях неодноразово повторювали, що фільм "Волинь" показує нам правдиву і коректну історію.

“Називати "Волинь" антиукраїнським фільмом все ж не варто. Це радше картина, в якій емоції перемогли реальність.”

Іван Гаврилюк

Однак єдиноправильної історії не може бути в принципі. Такою постановкою питання польська сторона повністю позбавляє українських колег права на власне бачення цих подій, а це безвідповідальна і тупикова позиція. По-друге, "заїжджений" образ Степана Бандери, роль якого бодай у волинських подіях є досі нез'ясованою. Те саме стосується й УПА, у лавах якої існували різні погляди щодо польського населення на Волині. По-третє, збірний образ українців в картині Смажовського певною мірою нагадує зображення козаків у знаному романі Генрика Сенкевича "Вогнем і мечем". Більшість із них показана стереотипно, карикатурно і часом навіть гротескно. Чого лише вартує нічна сцена в лісі (незрозуміло, з якою метою повторювана двічі або навіть тричі), коли біля вогнища біснується сотня упівців, розмахуючи жовто-блакитними та червоно-чорними (куди ж без них!) прапорами. Така собі неконтрольована чорна сила, яка є в рази гіршою від німців та совєтів і яка незабаром повалить на мирну волинську землю.

Образ останньої є ще одним недоліком фільму: Волинська трагедія 1943 року показана без ширшого історичного контексту, як щось раптове, щось, що не мало жодних передумов і підґрунтя. Волинь – це "земля обітована", де українці й поляки мирно живуть поруч уже багато років без вбивств, зневаги, утисків, арештів тощо. І тут раптом, навіть вже після кількох років війни, цей "рай" руйнується. "Добрі" українці у фільмі безсумнівно є – і їх немало. Вони рятують поляків і євреїв, допомагають їм, діляться з ними останнім навіть під загрозою смерті. Проте "добрі" українці, на жаль, губляться в безликій масі "поганих". Однак називати "Волинь" антиукраїнським фільмом все ж не варто. Це радше картина, в якій емоції перемогли реальність.

Читайте також: Неоднозначне рішення

Після виходу фільму "Волинь" усіх (принаймні інтелектуальні кола) як у Польщі, так і в Україні цікавило й цікавить питання: а що тепер буде далі? Як розвиватимуться відносини між двома країнами, які протягом останнього десятиліття позиціонували себе ледве не як найкращі сусіди в Європі? Сам Смажовський у численних інтерв'ю стверджував, що його фільм повинен стати "мостом, а не стіною", і працювати на користь польсько-українського поєднання. Проте, зважаючи на кардинально різне сприйняття картини у Польщі та в Україні (радше серед українців, які змогли її подивитись), мостом "Волинь" точно не стала. Тепер головне, аби хоч не перетворилася на стіну. І тут важливими є одночасні продумані кроки з обох сторін.

Польській владі слід відмовитися від однобічного підходу до історії, який логічно сприймається в Україні як нав'язування чужої точки зору. Зробити це непросто. У липні цього року Сейм визнав події на Волині 1943 року "геноцидом". Водночас в Україні здебільшого говорять про "трагедію". Різниця між цими двома визначеннями є кардинальною. "Питання Волині" треба остаточно передати з рук політиків у руки істориків, які оперують не голослівними твердженнями, а історичними фактами та документами. Спільна робота українських і польських науковців має, зрештою, дійти до якогось логічного завершення. Взаємні звинувачення потрібно забути. Україна та Польща мусять як вшанувати жертви обох сторін, так і визнати власні злочини.

Українській владі однозначно не варто обмежувати, а тим паче забороняти перегляд "Волині" в кінотеатрах, чи перешкоджати його скачуванню з Мережі. По-перше, той хто шукає, той завжди знайде. По-друге, в польських ЗМІ вже не бракує порівнянь цієї ситуації з "Катинню" Анджея Вайди, демонстрація якої в тій же Росії не була заборонена, а прем'єрний показ відбувся в культурному центрі при Посольстві Республіки Польща у Москві. По-третє, цей фільм, попри спірні деталі, є важливим для пізнання й усвідомлення українцями власної історії. Мусимо зрозуміти, що подекуди ті самі люди, які героїчно і, деякою мірою, безнадійно воювали в часи Другої світової війни за незалежність України, могли одночасно скоїти і такі жахливі злочини, якою була Волинська трагедія. Може, хоча б тоді, після зрозуміння та примирення, сподівання більшості українсько-польського інтелектуального світу на розв'язання "Волинського питання" буде зрештою реалізоване.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 4
  • Сергій Романович Сергій Романович 31 жовтня, 17:38 Згоден 42 Не згоден 1 Фільм ще не дививсь але обов'язково подивлюсь , поляків не люблю і наврядчі заставить їх полюбити , після того як дід розповів мені як поляки їх заставляли гору з піском насипати вручну в селі Костюхнівка Маневицького району в тому селі вони зараз побудували свій польський дитячій табір , забравши бід табір сільську школу відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції