З ворогом треба ніжно

З ворогом треба ніжно

Фото: ТСН.ua

Росії хочеться виглядати безневинною – проблема в тому, що таке бачення задовольняє певні кола Заходу, які намагаються нав'язати його і Україні.

Росія дуже соромлива країна, вона соромиться всього, а найбільше свого минулого. Росії хочеться виглядати чистою і незайманою, і свою фантазійну цноту вона намагається демонструвати всюди, де тільки можна.

Я читав, що різниця між європейкою і японкою полягає в тому, що коли їх застукати голими, європейка закриватиме соромні місця, а японка обличчя. Логіка в тому є, бо те, що закриває європейка, нічим особливо оригінальним не вирізняється і впізнати пізніше важко, зате обличчя завше неповторне.

Росія, яка більшою частиною свого імперського тіла перебуває в Азії, чинить так само, як японка. Вона затуляє обличчя, а разом з ним закриває очі й вуха. Їй здається, що тоді ніхто не зможе побачити чогось такого, за що б їй було соромно.

Росії соромно за ті репресії, які вона чинила, за депортацію цілих "народів-зрадників", але вона в цьому ніколи не признається. Вона просто хоче це все соромливо забути. Так, наче нічого такого не було. Тому відзначання річниці депортації кримських татар наштовхується на заборону. Всі знають, що депортація була, це не є жодним секретом, але Росія затулилась і не хоче про це чути.

Тому й реакція не лише високопоставлених російських чинів, журналістів і політиків, але й простих громадян така неймовірно агресивна. В соцмережах лунають прокльони, побажання смерті "хохлам", бо пісня Джамали нагадала їм про те, про що вони не хотіли б згадувати.

Перемога Джамали викликала в російському інтернеті появу такої нутряної агресії, що прокльонами не обмежилося. Народ кинувся дебатувати про те, що "насправді" відбулося з кримськими татарами у 1944 році і за що їх виселили з Криму. Дійшло до того, що кримських татар уже звинуватили в Голокості, списавши на них загибель кримських євреїв.

Тобто примусова депортація була, але цілком заслужена. А от Катині не було. Точніше була, але на совісті німецьких нацистів.

Бідний нещасний народ, який живе у світів своїх міфів і заплутався в своїй історії, народ, героями якого є водночас і його кати, і його жертви. Це доволі унікальний випадок. Портрети Сталіна і царя зустрічаються в одних і тих самих руках. Пам'ятники Сталіну і білогвардійському генералу Корнілову вже нікого не дивують.

Історія підчищається і покращується. Російські історики давно, наприклад, звернули увагу на те, що "подвиг 28 панфіловців" – це суцільна фікція, як і "Маладая гвардія". Дослідження істориків опубліковані, але шкільні підручники їх ігнорують. Їх ігнорує навіть російський президент, який у 2011 році дав високу оцінку подвигу 28 "героїв-панфіловців".

Тобто історична правда перебуває на узбіччі, широкі кола населення її не знають і не цікавляться. А як уже і сам президент визнав той "подвиг", то все – тема закрита.

Але цікаво, що саме така Росія, чиста й незаймана, цілковито задовольняє певні кола Євросоюзу та Америки. Америка завжди була готова співпрацювати з Януковичем, бо він не ніс жодної загрози для російської ідилії. Америку задовольняло наше з Росією "дружнє" співжиття. Їх навіть задовольняли наші соціалісти, такі як Н. Вітренко. За даними ВікіЛікс, у 2006 році посольство США закликало Білий дім до співпраці з нею, бо якби так сталося, що регіонали перетворилися б на силу, зорієнтовану на Захід, то Вітренко легко взяла би реванш.

16 травня у Києві під егідою ОБСЄ відбулася міжнародна конференція "Участь ЗМІ у примиренні: уроки для України", метою якої є вирішення проблем української конфліктно-чутливої журналістики. Координатор проектів ОБСЄ в Україні Джефрі Ерліх заявив, що "журналістам потрібно обирати сторону, але не сторону у конфлікті". І що цікаво: "Учасники конференції наголосили на неготовності журналістів брати на себе відповідальність у налагодженні діалогу".

Дивним є те, що до діалогу закликають чомусь нашу сторону конфлікту, а не ту – за порєбриком. Європейські мудрагелі краще за нас знають, як ми повинні називати терористів, бандитів і убивць. І всі ці слова – це мова ненависті. Масові убивства, страти, тортури, грабунок – не повинні враховуватися? Убивцю називати убивцею не можна, краще назвати його "повстанцем"?

І при цьому зовсім не враховано те, що за "повстанцями" стоїть Росія. Говорити про Росію погано – це теж мова ненависті. Бо Росія ж, пам'ятаємо, чиста й непорочна.

Мене уже вчетверте банить "Фейсбук" саме за мої висловлювання про росіян як про агресорів. Востаннє за те, що називаю події на Сході не антитерористичною операцією, бо АТО – це дуже завуальована і толерантна щодо Росії форма, а називаю їх Другою Московсько-українською війною. Перша, як відомо, відбувалася у 1918-22 роках, і ми її, щоб не приведи Боже образити агресора, прозвали теж доволі толерантно і обтічно: "Визвольні змагання".

На згаданій конференції наші толерантні журналісти, популярність яких жодним чином не зрівняється з популярністю незалежних блогерів, вирішили, що "найліпше продовжувати освітню діяльність, працювати з журналістами, громадськими активістами, блогерами, навчати їх, пояснювати, як їм бути ефективними та якісними".

Це маячня і погляд з Марсу. Покажіть мені того блогера, який буде слухати їхні повчання. І кого? Людей, які вже давно не є справжніми журналістами, а перетворилися на функціонерів і відвідувачів фуршетів.

Яким чином можна провадити діалог з людьми, яких народ прозвав "ватниками"? Нехай би організатори конференції на своєму прикладі це задемонстрували. Чому ж вони не організували шоу і не запросили тих людей, яким так співчувають? Вони справді вважають, що з людиною, яка тримає портрет Сталіна, діалог можливий? Чи з людиною, яка пішла в бойовики, щоб "віджати" чиєсь авто, захопити чужу квартиру. Чи з тими, хто плював на полонених, хто зустрічав їхній "парад" оплесками.

Хочеться це бачити саме на прикладі організаторів цієї чудової конференції. Досить товкти воду в ступі. Їдьте і ведіть діалог. І покажіть нам, як це повинно виглядати.

І в тому то й справа, що ці, так звані провідні журналісти, які збираються когось учити, насправді не перебувають навіть у п'ятій десятці тих, за ким стежать читачі. Але непереборне бажання повчати та ще й за гроші ОБСЄ нуртує.

Примирення – це якраз те, чого прагне Росія і її агентура в Європі та Америці. Ось вони і є справжніми спонсорами цього кудкудакання про "мову ненависті". А істеричний заклик росіян в інтернеті "убивать хахлов" після перемоги Джамали – це не мова ненависті. Це нормальне інтелігентне гасло дуже мирного народу.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Повʼязані теми:

Наступна публікація