Тростянець: "таємна" перлина Слобожанщини

Слобожанська провінція може бути туристично цікавою – доведено містом Тростянець і урочищем Нескучне.

Тростянець – 23-тисячний районний центр, розташований по трасі між Харковом та Сумами. Його важко назвати популярним туроб'єктом: бракує "розкрутки".

Люди дізнаються про місто здебільшого від знайомих, котрим довелося побувати в Тростянці по справах і які несподівано для себе відкрили його приголомшливий туристичний потенціал. Адже тут є й унікальні історико-архітектурні пам'ятки, і мальовничі парки, і цікаві музеї, і фантастична природа. Про все це і поговоримо.

Історично Тростянець є сотенним містечком Охтирського козацького полку Слобідської України. Офіційною датою заснування вважається 1660 рік. Поселення створили українські переселенці з-за Дніпра. Назву взяли з невеличкої, порослої очеретом річки Тростянки. Сама річка зміліла та остаточно зникла в 1822 році, лишивши на згадку про себе на гербі міста зображення трьох очеретин – тростин.

Герб Тростянця

Першим власником Тростянця був неоднозначний охтирський полковник Іван Перехрестов. Панування виявилося нетривалим – полковника звинуватили в заподіяних козакам кривдах і позбавили посади. Разом із нею пішло й майно – московська держава конфіскувала власність Перехрестова до казни.

Наступним господарем став уродженець міста. Це був молодий духівник царя Петра І протоієрей Тимофій Надаржинський – чоловік кремезної статури та великий майстер споживання міцних напоїв. Цей священик допоміг агентові генерального судді Гетьманщини Василя Кочубея дістатися до царя зі звісткою про зраду Івана Мазепи.

Вихрещений єврей Петро Яковлев розповів про таємні перемовини гетьмана з польским королем Станіславом Лещинським. Петро І спершу не повірив, однак вже після Полтавської битви винагородив обох: священика Надаржинського – Тростянцем, а гінця Яковлева – маєтком Родомля (нині район у Тростянці).

Пізніше тростянецький маєток перейшов як посаг від нащадків Надаржинського до російського генерала Олексія Корсакова. Трохи згодом на Тростянець одержав право князь Василій Голіцин-Рябчик. А після банкрутства його гілки дворянського роду контроль над містом перейшов до петербурзького купця Марка. Вже в нього Тростянець викупив слобожанський цукровий магнат німецького походження Леопольд Кеніґ.

Усі ці прізвища наведені не просто так. Майже кожна згадана особа залишила в місті видимий дотепер слід. Полковник Перехрестов ще в ХVII cт. обрав місце для маєтку. Син священика Надаржинського Йосип звів мурований храм на честь Благовіщення Пресвятої Богородиці. Споруда поєднала в собі риси раннього класицизму та бароко. В народі вона зветься "Білою церквою".

Одночасно виникла й головна пам'ятка Тростянця – Круглий двір. Насправді це не кругла, а овальна конструкція з чотирма баштами, яка поєднує елементи готики та українського бароко. Споруда дуже схожа на фортецю – вважається, що саме нею вона й мала бути за задумом. В одній з башт нібито розташовувався колодязь, а в іншій зберігалися запаси їжі та смоли на випадок облоги.

Однак Круглий двір жодного разу так і не був використаний за військовим призначенням. Фортецю пристосували для господарських потреб – зокрема, тримали там коней. А в часи панування князя Голіцина прилаштували для проведення театральних і циркових вистав. Також у Круглому дворі розміщувалися житлові приміщення для "танцюристок кріпацького балету" та обслуги господарів маєтку.

Круглий двір

Окремо про нього. Первісна панська садиба Надаржинських датується 1762 роком. Голіцин перебудував її у більш вишуканому стилі та розбив довкола парк. Підприємець Кеніґ додав до палацу Голіцина другий поверх і "розбавив" чіткі форми класицизму "творчим безладом" буржуазної естетики, так би мовити.

Після встановлення радянської влади садибу було експропрійовано. В історичному панському палаці облаштували дитячий садок. Нині в головній споруді колишнього маєтку базуються краєзнавчий та художній музеї, ведуться реставраційні роботи. Подекуди всередині можна побачити збережену автентичну оздобу.

Про добу СРСР в історії Тростянця писати можна, але чомусь не хочеться. Бо після неї доводиться здебільшого відроджувати, відбудовувати, реставрувати – а це робиться в незалежній Україні, як правило, незграбно та не зовсім доречно. Тому й розмірковувати про колишню красу панського маєтку доводиться з сумом. Теперішній парк із фонтаном, альтанкою, ліхтарями та дерев'яними фігурами дуже симпатичний, але фантазія, розбурхана відвідинами палацу та Круглого двору, вимагає чогось більшого, давнішого, шляхетнішого – а його немає.

Натомість є "Алея закоханих" із уривком поезії Василя Симоненка на камені. Монумент за виконанням більше нагадує надгробок, тож ніяк не навіває романтичні почуття. Проте популярністю серед місцевих молодят він користується неабиякою – немає весілля, котре б оминуло його увагою.

Алея закоханих

У міському парку неподалік можна побачити пам'ятник композитору Петру Чайковському. Він стоїть не знічев'я. Влітку 1864 року тоді ще 24-річний студент петербурзької консерваторії відпочивав у гостях в князя Голіцина. Саме в Тростянці Чайковський написав свій перший симфонічний твір – увертюру до драми "Гроза".

У місті також зберігся будинок, в якому народився та зростав письменник Микола Хвильовий. А на протилежному від споруди боці вулиці можна побачити Вознесенську церкву. Її збудовано в 1913-1916 рр. коштом Кеніґа. На противагу старій, "Білій церкві", вона дістала назву "Червоної церкви". Храм цікавий насамперед архітектурою – це чи не єдина зі збережених культових споруд, до створення якої долучився відомий харківський зодчий Олексій Бекетов.

А ще одна туристична принада Тростянця причаїлася на його околиці. Урочище Нескучне – мережа озер і лісів, поєднаних у надзвичайно мальовничий дендропарк, історія якого налічує вже зо 200 років. Є серед штучних насаджень і місцеві 300-400-літні дуби – сучасники заснування Тростянця козаками. Колись біля одного з озер діяла спортивна база відпочинку, але нині вона геть зруйнована. Проте територію занедбаною не назвеш – відпочивальників завжди вистачає, але скрізь чисто, вода прозора.

Нескучанські озера

У дендропарку варто відвідати споруду управителя Нескучанського маєтку, збудовану в 1911 році. Це модернова двоповерхова будівля з баштою та шпилем. Але головна пам'ятка урочища – це Грот Німф. Відшукати його з першої спроби непросто, проте всі зусилля варті результату. Загублені руїни серед лісу неподалік озера – місце вражаюче.

Мальовничий і загадковий Грот Німф

Грот було збудовано з плескатої форми брил іще 1809 року. Відтоді він "обріс" не лише мохом, а й незліченною кількістю легенд і міфів. Розповідають і про таємні підземні переходи звідси аж до Охтирки (20 км відстані!), і про листи, які закохані залишали тут одне одному, і про театралізовані вистави, оркестрові концерти, котрі відбувалися в гроті, і навіть про "дорослі" веселощі панів з напівоголеними "німфами"-кріпачками. Чому вірити – кожен вирішує сам. Але побачити грот на власні очі варто.

Загалом Тростянець не може не сподобатися. Крім того, що для дефіцитного на давні пам'ятки регіону – це справжня перлина, Тростянець зовсім не залишає по собі гнітючого враження депресивного периферійного міста. Хоча місцеві мешканці, звичайно, нарікають на фінансову скруту та відсутність перспектив матеріального забезпечення.

Вулички тут охайні, занедбаних будинків зовсім мало, з роботою допомагає шоколадна фабрика "Україна" – саме в Тростянці Kraft Foods виробляє шоколадки "Корона" та Milka. Існує навіть своєрідний музей кондитерського мистецтва.

До того ж, мені зустрічалися лише доброзичливі люди. Надто випадковий місцевий парубок, який підвозив нас на автомобілі кілька кілометрів та, як з'ясувалося, навіть не збирався брати за це гроші. Просто допоміг дивакам з мегаполісу, які заблукали на околиці райцентру. Мабуть, саме завдяки таким людям Тростянець і зберіг усе те добре, заради чого хочеться відвідувати його знов і знов.

Повʼязані теми:

Наступна публікація