На смітнику нашого щастя

© pixabay.com
Якщо вам здається, що в житті слід нарешті щось змінювати – то вам це точно не здається.

Знаєте, є такі люди, які перетворюють власні оселі на смітники. Вони постійно приносять туди щось "дуже цінне", віднайдене в скарбницях сміттєвих баків. Нещодавно я бачив одну бабусю, яка ледве могла пересуватися. Через поважний вік і явно недоречний зимовий одяг на початку теплої осені кожен крок давався їй із величезними труднощами. Але мало того, що вона сама ледве йшла. За собою вона тягла величезні пакунки незрозумілих речей – по одному в кожній руці.

Спочатку я хотів допомогти їй. Це ж природно! Кожен чоловік із дитинства мріє перевести хоч кілька десятків бабусь через дорогу та сподівається допомогти донести комусь важкий тягар, маючи для цього достатньо фізичної сили. А тут дві добрих справи можна було б зробити одночасно. Але я так і не зробив цього. Не тому, що не є джентльменом, і зовсім не тому, що не люблю бабусь. Справа в іншому.

Таким бабусям не потрібна наша допомога. Вони давно зробили свій вибір самостійно та остаточно. Саме в той момент, коли ви візьмете в них із рук пакет із цим сміттям, аби допомогти його донести, ваша бабуся почне очима шукати нового пакунку, щоб уже його наповнити новим сміттям. Я не буду зараз багато розповідати про те, що це психічна хвороба, спричинена дитячими травмами. І навіть про те, що найкращий спосіб допомогти таким людям – провести їх не через дорогу, а до психіатра.

Я б хотів сказати про щось, що має до нас більш близьке відношення. Якщо абстрагуватися від конкретної ситуації, яку я щойно описав, ця нещасна бабуся – символ, архетип кожного з нас.

Читайте також: Заповіді як Конституція

Кожен із нас шукає для себе щастя, не думаючи при цьому, що коли шукати його на смітнику, то існує дуже мала ймовірність знайти там щось по-справжньому цінне. Навпаки. Одним із секретів щасливого життя є спрощення. Нам потрібно не лише все нести в своє серце, але й вміти відпускати, залишати, викидати старе та непотрібне. Ми маємо прибирати оселю власного серця.

Кожного з нас із дитинства гризуть дитячі травми та переживання. Їх можна носити, а можна позбутися. Кожного з нас мучать невдалі, незавершені стосунки з родичами, друзями чи ворогами. Кожного з нас мучать власні пристрасті та гріхи, терпіти які просто небезпечно. Їх теж треба якомога швидше позбавлятися. Та й Церква говорить, що людське життя характеризується не лише кількістю прожитих років, але й їхньою якістю. Важливо не лише скільки, але й як, заради чого ти живеш. І якщо вам здається, що в житті слід нарешті щось змінювати, то вам це точно не здається.

Хто з нас не захоплювався, гортаючи глянцеві журнали, неймовірною чистотою та білизною чудових чужих квартир, залитих світлом і затишком? Які емоції ви в цей час переживали? Заздрість чи ненависть? Особисту образу на власні життєві обставини чи радість за людей, яким пощастило жити саме так кожного дня?

“Нам потрібно не лише все нести в своє серце, але й вміти відпускати, залишати, викидати старе та непотрібне.”

Щотижня я відвідую наркологічний диспансер, де зустрічаюся з нарко- та алкозалежними людьми. Там лікарі роблять все можливе, щоб забезпечити кожному з них умови, необхідні для початку нового життя. Але обрати чи не обрати це нове життя – залежить лише від самої людини. Чимало алкоголіків, з якими я зустрічаюся, я бачу там уперше й востаннє. Але є й інші. Мій знайомий "рекордсмен" потрапляв до рук наркологів уже сімнадцять разів. Лікарі мені розповідали, що зустрічали і більших "рекордсменів". І знаєте, що цікаво? Кожного разу такі люди мають конкретні відповіді на питання, чому вони це роблять. Кожного разу, виправдовуючи свою лінь та небажання змінюватися, вони називають конкретних людей чи обставини, які у цьому їм завадили. Слухаючи ці недолугі виправдання, цих страждальців можна засуджувати, можна таврувати та ненавидіти. А можна в них побачити самого себе та своє власне небажання хоч щось змінювати на краще у власному житті.

Можна вічно сидіти й нити, що "якби не батьки/чоловік чи дружина/уряд/президент/начальник все в моєму житті було б зовсім по-іншому". А можна нарешті зупинитися і визнати: "у своєму нещасті винен лише я сам". Як тільки людина сама доходить до розуміння, що лише вона є творцем власної долі, в неї відбувається друге народження. Вона не може жити далі так, як жила раніше.

Насправді варто хоча би поприбирати вдома, і вже відчувається, як стало легше дихати на цьому світі. А коли ви ще й ремонт зробите, до всього позбувшись багатьох непотрібних речей, повірте, це вже додасть вам більше як півроку життя.

Новий день нам дає нові можливості почати все спочатку, виправити все те, що так набридло та мучить. Прокинувшись вранці, ви можете почистити зуби та почати генеральне прибирання. А можете й далі, лежачи на дивані годинами, випалюючи одну цигарку за одною, заздрісно гортати блискучі журнали, проклинаючи свою долю за те, що вона така несправедлива до вас.

Бережіть себе.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції