Біжи, Сюзі, біжи!

69-річна Сюзі Двоскін (у центрі) досі бере участь у тріатлоні© shvoong.co.il
Ця історія – це не просто історія однієї людини, це історія незламного духу, що врятувала тисячі жінок.

"Кожна жінка – королева. Кожна жінка – переможець". Із вуст 69-річної Сюзі це звучало як істина в останній інстанції. Вогняно-руда, кучерява, трохи нижча за мене, вона міцно-міцно обійняла мене – і я кожним міліметром шкіри відчула, скільки в ній сили. А кожним міліметром душі - скільки всього їй довелося пережити.

Зі Сюзі Двоскін (Susy Dvoskin) я познайомилася в Ізраїлі. У місті Герцлія, середземноморському курорті за десять кілометрів від Тель-Авіва. Місті, де яхти переводять подих, де щогли тягнуться до неба, де світанки розмальовані аквареллю. Місті, де жінки - наче з крилами за спинами, де в кожної в очах - статус переможниці. Місті, де спорт - як терапія, як крок до вищої сходинки саморозвитку, як виклик, що ставиш перед собою, як трамплін, що маєш здолати. Щороку тут, у Герцлії, проходить ізраїльський жіночий тріатлон: змагання, яке носить ім'я Тамар Двоскін, загиблої доньки моєї рудоволосої Сюзі.

Жіночий тріатлон в Ізраїлі, для блогів_3
Фото: Мирослава Ульяніна
Сюзі Двоскін

23-ій жіночий тріатлон починався через два дні. Сюзі взяла мене за руку, подивилася на море, знов на мене і почала говорити. Розповідь на межі сповіді. Де оголюються болючі нерви душі.

Це був 1994 рік, Тамар, донька Сюзі, загорілася ідеєю взяти участь у змаганні з тріатлону. Але за однієї умови: "Оnly with you, Mom".

На календарі був серпень, а змагання планувалося у вересні. На підготовку – менше місяця. Якщо з плаванням ще можна було якось розібратися (Сюзі плаває з 7 років), то з бігом… Сюзі не бігала ніколи.

Читайте також: Мрійте масштабно

На старті того року було 53 жінки. Сюзі і Тамар – серед них. Бігову дистанцію Сюзі здолала останньою, у воді під час запливу запанікувала і почала задихатися, і, може, уже би не наважилася сісти на велосипед, якби в той момент не побачила жінку на 7-му місяці вагітності. Вона змагалася на рівні з усіма. "Кожна жінка – переможець. Важливий не результат, а процес…" – прозріння, яке за мить народилося в голові Сюзі, дало сил завершити дистанцію. У своїй віковій групі вона фінішувала першою.

"Жінки бояться бути останніми. Ярлик "остання" – це надто сильний удар по гідності, - аналізувала пізніше Сюзі. – І лише спорт допомагає боротися з цим нав'язаним стереотипом".

Два наступні роки у тріатлоні Сюзі змагалася сама, без Тамар: донька служила в ізраїльській армії, у бригаді "Нахаль". Наприкінці строку служби Тамар як радник молодіжного руху поїхала до Києва та Москви на конференцію, а коли повернулася в Ізраїль - почала готуватися до тріатлону. Знову разом із мамою. Тамар перевірила справність велосипеда Сюзі, собі - купила новий. Та за іронією долі не встигла на ньому перетнути фінішну лінію: те літо стало останнім для Тамар. Суботнього вечора вона їхала містом на своєму новому велосипеді і її збив нетверезий чоловік. Врятувати 21-річну дівчину не вдалося.

Того ж року жіночому тріатлону в Ізраїлі дали ім'я Тамар. А Сюзі, на спомин про доньку, пообіцяла до кінця життя, поки будуть сили, брати участь в організації цього змагання. Але вона не просто бере участь: Сюзі у свої 69 років – і організатор, і учасник, і душа тріатлону в Ізраїлі. Цього року в ньому брали участь 1050 учасниць.

Жіночий тріатлон в Ізраїлі, для блогів_7
Фото: Мирослава Ульяніна

У день змагання я прокинулася на світанку від галасу за вікном: море, воно було неспокійним. Високі хвилі різко вистрибували на берег. Я спускалася в тренажерний зал, а з кожною сходинкою все ближче чула гомін моря і все чіткіше – нав'язливу думку в голові: як учасниці будуть пливти в цьому неспокійному морі?

Поки я тренувалася, на узбережжі поставили чорні прапори, що означають – купатися заборонено. А організатори тріатлону відкоригували правила: замість плавання - біг по пояс у воді. Вело та бігова дистанція лишилися без змін.

Жіночий тріатлон в Ізраїлі, для блогів_5
shvoong.co.il

"Кожна жінка – королева. Кожна жінка – переможець". Кожне з цих шести слів пульсувало в моїх скронях протягом усього змагання. Тисяча учасниць, найбільш юній - 10, найбільш зрілій - далеко за 60. Не атлетки з глянцевих журналів, а звичайні, реальні жінки. Для одної з них здолати дистанцію - це бігти як рись, для іншої - просто швидко-швидко іти, на той максимум, який дозволяють вік/хвороба/фізичні особливості. Але для кожної з цих 1053 жінок тріатлон був кроком вперед, викликом, мотивацією. І спортивну складову тут витісняє життєва. Бо "спорт – це початок змін у житті", - як каже Сюзі Двоскін.

Жіночий тріатлон в Ізраїлі, для блогів_4
shvoong.co.il
Сюзі Двоскін

Так, 45-річну учасницю Іланіт спорт у прямому сенсі повернув до життя: у 9 років через рак їй ампутували ногу, в 30 - внаслідок хіміотерапії вона суттєво набрала вагу і отримала проблеми з серцем. І коли 4 роки тому вона прийняла рішення готуватися до тріатлону, цей шлях став шляхом порятунку. "5 тисяч людей скандували моє ім'я, коли я вийшла з води під час свого першого тріатлону",- ділиться Іланіт і гордо зізнається: зате тепер вона може без зупину плавати по 6 годин. "Не кожна здорова людина так зможе!"

38-річну Реіс спорт зміцнив не лише фізично, але й емоційно. Вона з дитинства була закритою і невпевненою, мала генетично слабкі м'язи і почала ходити лише в 3 роки. Регулярні таблетки - і в 2007-му її вага перевищила 100 кг. Коли Реіс зрозуміла, що їй важко самій навіть роздягатися – пообіцяла собі змінитися. Регулярні дієти, біг, плавання і вело - тепер жінка долає тріатлон, марафон та IronMen.

Жіночий тріатлон в Ізраїлі, для блогів_2
Фото: Мирослава Ульяніна
Іланіт Юрман і Рейс Айя, учасниці Жіночого тріатлону в Герцлії

Сюзі спорт рятував двічі. Вперше - після загибелі Тамар. Вдруге - 7 років тому, коли в неї виявили рак. Здатися б, злякатися б, зневіритися б? Ні. "Я здорова, але з раком", - заявила вона тоді і почала лікування. Спортом. Ще більше бігу, ще більше плавання, ще більше вело. І… рак відступив. Змагатися із сильною жінкою він побоявся.

Жіночий тріатлон в Ізраїлі, для блогів_4
Фото: Мирослава Ульяніна

Під час змагання море було бурхливим і агресивним. Але на наступний день після завершення тріатлону воно вщухло. Стало спокійним і гармонійним, як і душа Тамар, яка, без сумніву, стежила за герцлійським узбережжям.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на facebook і стежте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Всього коментарів: 0
Вибір редакції