Що не так із суперечками щодо Театру на Подолі

© УНІАН
Скандал навколо Театру на Подолі знову виявив велику проблему українського суспільства – невміння вести справжні дискусії.

Від понеділка не вщухає "дискусія" навколо новобудови, яку зненацька розгледіла київська громадськість на Андріївському узвозі – Театру на Подолі. Але за всього різноманіття думок, я не почула тієї, яка мені свербить від самого початку цього захоплюючого обговорення. Одразу зізнаюся, я не архітектор, не мистецтвознавець та взагалі дуже посередньо знаюся на архітектурі. Друге зізнання: я не бачила ще цієї будівлі та навіть потому не збираюся писати про її архітектурну цінність. Мене у вирої думок непокоять зовсім інші питання. Їх багато, але сюди я винесу одне – освіти.

Бо для мене все, що відбувається навколо цього театру - це демонстрація прогалин в освіті. Їхню наявність та необхідність заповнення яскраво ілюструє зміст та тон коментарів щодо будівлі.

Соцмережі сповнені постів обурення з приводу архітектурної цінності будівлі Театру на Подолі, її доцільності на Андріївському узвозі та що вона "не вписується" у "дух вулиці" та її історію. У деяких коментарях будівлю називають "крематорієм", "черговим МАФ-ом". Перше, що кидається у очі - це те, як коментатори сприймають, розуміють архітектуру та мистецтво та формулюють свою думку про неї.

Читайте також: Чорний театр розбрату. Все, що треба знати про скандальну забудову на Андріївському узвозі

Коментарів щодо "духу вулиці", історичного значення будівель, "крематорій все зруйнував" набагато більше, ніж таких, де люди хоча би намагаються замислитися над питанням, а чому саме такий проект обрали, чи, може, є якийсь сенс в тому, що сучасна архітектура поєднується із історичною забудовою. По суті, це коментарі обурених громадян, які просто подивились на фасад і не хочуть дивитись глибше. Звісно, людина не зобов'язана мати професійну освіту з питання, щодо якого хоче висловитись. Але вона повинна мати хоч якесь уявлення про нього чи отримати його перед тим, як обговорювати. І тоді би обурення, безумовно, було би менше.

Другий важливий момент: неможливо назвати дискусією без лапок обмін думками, що зосереджується переважно на "понаєхавшем" архітекторі з Харкова, який зруйнував історичний дух узвозу у Києві" або "я киянин і пращури мої кияни, і вони в труні перевертаються від такої архітектури". Якщо оцінювати зміст думок щодо будівлі театру, то перша, особливо гаряча хвиля обурення, була не тільки малозмістовною, а ще й напрочуд особистою та фобною. Це була шалена хвиля ксенофобії проти архітектора тому, що він з Харкова, та проти сучасної архітектури, певно, через пращурів.

“Неможливо назвати дискусією без лапок обмін думками, що зосереджується переважно на «понаєхавшем» архітекторі з Харкова".”

Це показує другу прогалину в освіті – нерозуміння та неповагу до різноманіття та рівень готовності до дискримінації. Адже якщо я не розумію той чи інший витвір мистецтва або архітектурну споруду, я можу просто написати "мені не подобається". І якщо мені не бракує часу, можу пояснити, що саме не подобається – колір, матеріал, проект. З іншого боку, якщо мене не стримують жодні рамки та зайві знання про недискримінацію, я можу розійтися та пригадати пращурів, культурні та генетичні коди, "Юнеско" і спортлото, а потім завершити думку тим, що вся проблема в "понаєхавших" архітекторах. Два докорінно різних підходи, чи не так?

Насправді аналогічний рівень публічних обговорень, коли предметом обговорення є не професійні якості людини чи результати її роботи, а її індивідуальні ознаки, які не мають жодного стосунку до предмету обговорення, трапляються в Україні щодня. Коли нам не подобається будівля – то через те, що архітектор з іншого міста. Не до вподоби нове призначення в міністерстві - обговорюємо вік, стать та особисте життя посадовця. Особливо яскраво ілюструють це призначення жінок. Щойно з'являється інформація про призначення, за нею слідує інша – про те, чия вона коханка, чи скільки їй років.

Нас не вчать, яким чином та навіщо поважати різноманіття, чому інша людина має такі ж права та чому вона може мати точку зору, відмінну від нашої. В Україні конче необхідно змінювати систему освіти, аби інтегрувати до неї навчання розумінню та повазі до різноманіття. Лише тоді ми зможемо вийти на інший, змістовний рівень дискусій у суспільстві.

Приєднуйтесь також до групи ТСН.Блоги на  facebook  і слідкуйте за оновленнями розділу!

Відправити другу Надрукувати Написати до редакції
Побачили помилку - контрол+ентер
Останні Перші Популярні Всього коментарів: 2
  • Анастасія Анастасія Вчора, 19:06 Згоден 3 Не згоден 1 От мені абсолютно все одно чи подумає невідома мені пані авторка статті Ірина Федорович, що я ксенофобка, але я хочу знати хто вона за освітою та де народилася, бо щось відчувається глибоке внутрішнє занепокоєння щодо несприйняття ідей пана архітектора з Харкова у місті Києві. відповісти цитувати Дякуємоспам
Вибір редакції